У 80-ті роки вчитель фізкультури Юрій Морохін склав програму фізвиховання для дітей перших-десятих класів. Її з ентузіазмом сприйняли на Буковині, чиновник з Києва навіть видав йому розписку, що бере на себе зобов’язання посприяти впровадженню програми. Але далі розмов, як це у нас заведено, справа не пішла. На заваді стала бюрократія."Усі заняття намагався проводити на повітрі"
– Юрію Прохоровичу, будь ласка, розкажіть, у чому полягає відмінність вашої системи фізичного виховання від загальноприйнятної?
– Її головна суть – це індивідуальний підхід до кожної дитини не на словах, а на ділі. Стара радянська система також його передбачала, але це було лише теоретично. Насправді ж дітей "підганяли" під однакові рамки. Якщо виходити з тодішніх нормативів, переважна більшість дітей не могли виконати нормативи з фізпідготовки на "п’ятірку" чи навіть "четвірку". Я запропонував, щоби діти складали тести на початку року. Якщо учень значно покращить свої результати в кінці року, якщо він працював на уроках, не пропускав їх, гарантовано отримував "чотири" та "п’ять". Окрім того, індивідуальний підхід полягав у тому, що кожна дитина на уроці обирала те, що їй більше до вподоби.
– Як відбувалися ваші уроки?
– Я намагався проводити їх на повітрі. Урок починався зі своєрідної "молитви". Тоді я, звичайно, цей процес так не називав. Його суть полягала у
зверненні до природи, сонця, дерев, повітря. Можливо, це трохи дивно звучить, але це своєрідне психологічне налаштування. Далі йшла розминка. Вона також мала певні особливості для кожної дитини. Потім клас розбивався на групи за уподобаннями та починалася робота. Виглядало це приблизно так: одні грають у баскетбол, хтось бігає, хтось знає, що він наприкінці року повинен стрибнути в довжину на десять сантиметрів далі, ніж стрибнув на початку року, і тренує стрибок у довжину... Я намагався вводити в урок нестандартні вправи: ходьба босоніж по траві, по снігу. Це теж було за бажанням. Хочу сказати, що ті, хто ходив по снігу, не застуджувалися. Щоправда ходити я дозволяв не більше двадцяти секунд.
На уроці грали у бейсбол (за спрощеними правилами), лапту (наш, так би мовити, вітчизняний варіант бейсболу). Були навіть
курйози. Одна мати учня побачила, як ходжу з бейсбольною битою в руці і щось пояснюю. Вона злякалася і пішла скаржитися директорові, як нещадний викладач не нашими методами виховує дітей.
Кожного уроку діти вже знали, хто що буде робити, і починали це робити ще на перерві. Мені навіть за це дорікали: мовляв, чому немає шикування, стройової підготовки.
На заваді впровадження програми стали чиновники
– Чому ж ви не впровадили цю програму?
– Я почав працювати 1953 року. У 80-х склав програму фізвиховання для дітей п’ятих-десятих класів. Звичайно, вона не була унікальною – я користувався великою кількістю методичної літератури, досвідом інших викладачів та тренерів і, звичайно, власним досвідом також. Запропонував програму у нас в області. Її прийняли в кількох районах, вчителі добре відгукувалися. Тоді я запропонував цю систему в Києві. Чиновник, з яким я розмовляв, сказав, що вони обов’язково переглянуть мої пропозиції, і навіть видав мені розписку, що бере на себе зобов’язання посприяти впровадженню програми. Але далі розмов, як це у нас водиться, справа не пішла. Як завжди, на заваді стала бюрократія.
Потім почалася "перебудова", дефолт, і в мене минуло бажання боротися за свою систему. Зі становленням незалежної України я поновив спроби впровадити систему у навчальний процес. Проте черговий чиновник, з обличчям без жодної зацікавленості, сказав, що це дуже цікаво, і треба обов’язково ознайомитися. Далі цієї розмови справа знову не пішла.
– Нині молодь втратила інтерес до спорту і до уроків фізкультури зокрема. Але нормативи з фізвиховання ростуть, не зважаючи на "неспортивність" сучасної молоді…
– Вважаю, що це через відсутність необхідного аналізу стану фізичної культури та спорту в нашій країні. Я згадую своє довоєнне дитинство, коли відмінника комплексу "Готовий до праці та оборони" роздивлялися на вулиці, як знаменитість. На жаль, поступово у гонитві за відсотками підготовки значкістів ГПО комплекс перетворився на "липу". Часто навіть нормативи не здавали – їх просто писали на папері. Я намагався боротися з цією "липою". Часто отримував за це "наганяй", бо писав реальні цифри, які були значно нижчими за показники інших шкіл.
Через що тоді пішла тенденція на "липових" відмінників ГПО, не знаю. Зараз, вважаю, та сама тенденція. Вся процедура фізичного виховання зводиться до написання нормативів з фізичної підготовки, вищих за попередні. А щодо молоді, то у неї багато спокус нині, які відволікають від спорту: шоу, телевізійні серіали, комп’ютерні ігри, дискотеки, вечірки, врешті-решт – наркотики, алкоголь...
"Слід частіше "слухати" свій організм"
– Що би ви порадили тим, хто хоче підтримувати себе у належній спортивній формі?
– Якщо людина хоче просто підтримувати фізичну форму, найкраще не силувати свій організм. Слід частіше до нього прислухатися. Якщо відчуваєш втому чи погане самопочуття, краще призупинити тренування, зменшити навантаження. Спорт, тим паче професійний, не такий вже й корисний для здоров’я. А ось фізкультура для власного задоволення, активний спосіб життя – джерело здоров’я.
– Чи правда, що професійний спорт – шкідливий для здоров’я?
– Саме поняття "професійний спорт" – це заробляння грошей за рахунок використання усіх можливих ресурсів свого організму. Професійні спортсмени виснажують свій організм не заради здоров’я, а результатів, за які їм платять гроші. У гонитві за результатами вони приймають стероїди та інші шкідливі хімічні препарати. У деяких навіть бувають проблеми зі здоров’ям після закінчення кар’єри. Хоча, звичайно, так однозначно про це стверджувати не можна. Адже спорт робить людей сильними тілом і духом, загартовує їх, і якщо обходитися без перевантажень, то й здоровими.
– А як щодо тих, хто хотів би оздоровитися, схуднути?
– Тут нічого нового сказати не можу. Слід вести активний спосіб життя. Обов’язково – робити зарядку, комплекси якої можна знайти у літературі. Якщо робота сидяча, необхідно робити перерви і виконувати невеличку розминку. Щодо їжі, головне – не переїдати. Особисто я не вірю в різноманітні дієти. Це насильство над організмом. Слід просто стежити за своїм раціоном: побільше овочів та
фруктів.
