Авто | Нерухомість |
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Радіо | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Володимир Хрунь працює таксистом у Чернівцях. "85-й позивний" – під таким іменем знають його в ефірі інші таксисти зі служби "Браво-Захід". Не знають вони (за винятком двох колег) лише одного – у 85-го немає ніг.
"Я не звик скаржитися чи розповідати про себе, – каже Володимир Григорович. – Лише якось, коли один із пасажирів почав розповідати, яке ж у нього важке життя й скільки проблем, не втримався і показав дві металево-дерев’яні конструкції – протези. Чоловік нічого не сказав, лише зблід…"
Ноги ампутовували протягом 8 місяців
Якби я була головною від освіти в Україні, то ввела би у шкільних підручниках розділ про таких людей, як Володимир Григорович. Бо часи, коли усі зачитувалися рядками з біографії льотчика Маресьєва, який повз лісом, щоби врятуватися, давно минули, а ось про нових героїв писати у підручниках стало немодно.
Наприклад, про Володимира Хруня, який 31 рік тому, у неповних 19, втратив ноги.
– Після школи я закінчив училище, де вчився на автослюсаря, згодом – отримав водійські права, – згадує він, – призвали мене до лав радянської армії. Служити потрапив до Воркути. Я був водієм. Ніхто не зважав на те, чи спав я, чи ні – ганяли у відрядження щодня. Якось віз солдатів після безсонної ночі. Машина у дорозі зламалася – довелося пішки добиратися до пункту призначення. А мороз був 58 градусів, я навіть не пригадую, як дійшов до своїх. Пам’ятаю, що повз, як Маресьєв, і в голові була лише одна думка – "Вижити!"
А то ж тайга – на 100 кілометрів жодної душі! Нарешті дістався якоїсь дороги. Водій автобуса затягнув мене, потім взяв стару фуфайку, підпалив її, щоби зігріти ноги – з чобіт йде дим, але зняти їх неможливо. "Погані твої справи – негайно до лікарні!" – сказав він мені.
А далі була лікарня… За 8 місяців Володимира оперували тричі – відрізали вражені гангреною ноги частинами. Біль був таким, що юнак гриз рушник, який до вечора перетворювався на вату.
– А одного дня до палати зайшли мої товариші з частини, – згадує Володимир Григорович. – Вони й розповіли, що військове керівництво не захотіло брати відповідальність за те, що трапилося зі мною, на себе, а тому склали папір, що я сам винен у трагедії – нібито поїхав у "самоволку", випили… Як мені стало боляче через цю неправду!.. Заплакав…
Хлопці вирішили боротися за справедливість. Почалося слідство, довели, як усе було насправді. Старшині, який був зі мною у відрядженні, дали п’ять років.
У вісімнадцять з половиною років треба було починати життя з самого початку. Я – найстарший у родині, де було семеро дітей. Коли зі мною трапилася біда, додому повертатися не хотів. Навіть не писав батькам нічого. Їм про усе розповів мій товариш.
Згодом мене відвезли на протезну дільницю, замовили протези. Потім привезли на примірку. Нові ноги були з дерева, заліза і шкіри. Привезли протези, а туфлів немає. Тоді молоденька медсестричка з відділення зняла свої босоніжки на шнурівках, і їх взули на протези. Так я і зробив перші кроки у жіночих босоніжках…
Коли встав на протезах, відчув себе найвищим у світі. Таке відчуття було, що у мене зросту зо три метри.
У мене забирали протези, бо багато ходити не дозволяли. А я ж молодий – тікав на колінах, щоби поговорити з іншими пацієнтами. Діти-пацієнти з мене глузували – ставали на коліна і казали "гав-гав"… Боляче було, але що було робити? Жити…
Пригадую, літня жінка, яку готували до ампутації, запитувала мене: "Синку, як?". Що я мав казати…
Батьки дружини були проти шлюбу зі мною
Коли Володимир приїхав додому, його друг-тезка Володя взяв над ним опіку.
– Ходив зі мною до клубу у Кострижівці, де я жив. Сходи там були без поручнів. Ходив невпевнено, але палицею не користувався принципово. Якось похитнуся – Володя до мене. Але я казав: "Не чіпай, я – сам".
Було, що йдемо з хлопцями на пиво, а вони торкаються моїх протезів, розглядають. Було незручно. Нелегко було починати, але я вирішив: "Якщо жити – то жити". Влаштувався на роботу на гумовзуттєвий завод контролером ОТК. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка працювала швачкою-мотористкою. Одружилися, хоча її батьки були проти. Вона не зважала на те, що у мене немає ніг. Якось, коли ми зустрічались, я взяв її на коліна, а у протезах – залізні деталі аж доверху. Тоді про усе й розповів.
У нас народилася донька. Винаймали квартири, бо ніде було жити, хоча мали пільги.
"За 30 років жодного разу не був
у санаторії"…
– У мене друга група інвалідності. Уже шостий рік перебуваю на черзі на машину. Я запитував, чому у мене друга група, але лікарі лише посміхнулися.
Трапилося мені працювати завгосподарством в обкомі комсомолу. У ті часи я жив у гуртожитку на п’ятому поверсі. Кімнатка – сім метрів. Звернувся до секретаря обкому, пояснюючи, що мені важко жити без ніг на 5 поверсі. Він лише плечима знизав: "Ти що – на вулиці живеш?". Спасибі й на тому.
Багато побачив у обкомі комсомолу. Чиновники приходили до кабінетів, сідали і не думали про людей, а одразу телефонували на бази: "Шуби є? Чоботи є? Усе нормально!"
Коли приїжджала комісія з Києва, мені наказували негайно лягати до госпіталю, щоби не проводили ревізію. Опечатували усе на час моєї відсутності.
Нарешті отримав квартиру у новому будинку. І знову ж – на 5 поверсі. "Є ліфт", – відповів мені чиновник, до якого я прийшов на прийом. Часто згадую його слова, коли не працює ліфт…
Ні до кого не звертаюся по допомогу. Коли приходиш, на тебе дивляться, як на юродивого… Вратив віру.
Жодного разу не був у санаторії за ці роки. Іноді пропонували "горящі" путівки: "І їдь сьогодні". Коли були купони, мені принесли компенсацію – 25 тисяч. А одна буханка хліба коштувала 27 тисяч. Я поїхав до соцзабезу запитати, чи це вони не знущаються. "Купите собі сірників", – відповіла мені завідуюча.
Ніколи у владних кабінетах мені не сказали доброго слова – лише фахівці з протезувальної ділянки завжди були уважними.
Протези міняють раз на півтора року, але цього замало. За 31 рік у мене гора протезів зібралася у гаражі. Клепаю сам. Ніхто тобі не піджене протез так, щоби не гризло, не мучило, як ти сам. Люблю бігати, і сучасних протезів вистачає на тиждень. А протези старого зразка – більш важкі і незручні, зате міцні, але й вони ламаються. Іноді – посеред міста. Було, що протез відпадав посеред вулиці. Люди кричать услід: "Ви ногу зламали!!!".
Тепер пішов у таксисти: пенсії не вистачає, а часом хочеться з’їсти шматок нормальної їжі.
Проблем – достатньо. Навпроти нашого будинку відкрили нічний клуб "Сфера". Галас цілодобово… Музика аж до ранку. Я телефонував у приймальню мера – жодної реакції. Дивно: протезний цех розташували далеко від центру міста, а для генделиків знаходиться місце.
Але я щасливий, що Бог дає дні, наснагу. Тримаюся. Хоча були важкі моменти… У найтяжчі хвилини згадував лікарів, які мене проводжали з лікарні: "Ми стільки праці у тебе вклали – постарайся не спитися, не стати наркоманом. Дійди до кінця. Не підведи нас…".
Автор: admin

Рейтинг:
(голосів: 1)
6-07-2006, 18:44
Коментарів 0 Переглядів 1622

Теги -
Коронавірус не відступає: сьогодні на Буковині знову виявили значну кількість нових хворих
Назвали нову кількість буковинців, у яких сьогодні виявили коронавірусну хворобу COVID-19
У центрі Чернівців силовики «навідались» до ресторану, який працював попри карантин
Заклад напередодні запрошував відвідувачів на "гала-вечерю", проте не врахував, що це заборонено "червоною" зоною
Буковина залишається у «червоній» зоні – МОЗ
Міністерство охорони здоров’я оновило карантинне зонування регіонів України
Популярне Коментують
• Новини партнерів












«Нехай випробують вакцину депутати і міністри» Блог Надії Будної
Минулого вівторка до мене зателефонувала знайома і запитала, чи буду я вакцинуватися від коронавірусу
Чогось славна Садагура зажурилася Блог Ярослава Волощука
Цього року минає 250 років від часу заснування монетного двору в Садгорі
«Люди їхали з шуфлями в машинах...» Блог Анни Семьонової
Останні два тижні в місті панувала негода
загрузка...
Як можна набути лікарського досвіду і автоматизувати роботу: у Чернівцях запустили круту онлайн-платформу для стоматологів і зубних техніків!*

Інтернет-ресурс VRDSLAB для стоматологів і зубних техніків функціонує у Чернівцях уже 6 місяців і дає можливість молодим стоматологам здобувати досвід, а досвідченим лікарям і зубним технікам максимально автоматизувати свою роботу.
Ритуальні послуги у Чернівцях. Що робити і куди звертатися, коли вас спіткало горе?*

Стикнулися із болючою втратою близької людини? Зверніться у ритуальне бюро "Чорний тюльпан".
«АТБ»  для тебе: чому покупки в магазинах найбільшої української мережі завжди вигідні*

Вартість будь-якого товару в магазинах "АТБ" нижча за середньоринкову на 10–15%, а постійні акції ("Товар тижня", "Товар дня" тощо) дозволяють економити на покупках до 40–50%.
Як підготуватися до ЗНО з англійської мови якісно та вчасно? Як батьки можуть допомогти своїм дітям?*

Підготовка до ЗНО з англійської мови має бути послідовною і систематичною.
Сонячні кіловати посеред обійстя: реалізація сонячного проєкту у с. Топорівці*

Сонячну електростанцію потужністю 36,72 кВт ввели в експлуатацію у грудні 2020 року.
Медичний центр Altero: у вас завжди є вибір!*

Чуйність, розуміння, чесність та право вибору пацієнта – філософія Altero.
Чи потрібно заїздити на СТО взимку? У Шинному центрі "ReZinka" розповіли про причини ДТП і як їм запобігти!*

Як же вберегтися від ДТП та від чого залежить справність автомобіля у зимовий період, розповіли фахівці шинного центру ReZinka.
Нові магазини та нові можливості: цьогоріч «АТБ»  дивуватиме мешканців Буковини*

Наразі маємо нові можливості та чекаємо від "АТБ" приємних новин.