– Я працюю на тринадцяти роботах – прибираю тринадцять квартир і будинків. О 6.00 виходжу з дому – і до 24.00, – розповідає чернівчанка Тетяна. – Прибираю майже щодня, але постійно застаю безлад. Іспанці після себе навіть ліжко не хочуть застелити. Я мушу і посуд вимити, і речі поскладати, і пилюку протерти, попилососити, помити ванну... Одне слово, навести ідеальну чистоту.
В Іспанії Тетяна працює уже чотири роки. Каже, що поїхала за кордон насамперед для того, щоби син вчився. Сама вона вищої освіти не має, то хоча б дитину мріяла забезпечити дипломом. Сьогодні її син навчається на третьому курсі Чернівецького національного університету. Але хто знає, чи знадобиться йому вузівський диплом. Тетяна розповідає, що хоче забрати сина до себе в Мадрид.
За перші дні заробітчанства схудла на 12 кілограмів
– У відпустку я приїжджаю лише раз на рік, влітку. Але мені досить лише раз проїхатися у чернівецькому тролейбусі, серед цього галасу, штовханини, – і я уже не хочу сюди повертатися. Зараз маю легалізацію. Зі своїх заробітків в Іспанії плачу спеціальний податок, щоби потім мати право на пенсію. А пенсія там – до тисячі євро. Знаю, що багато наших хочуть там залишитися довше, щоби заробити собі пенсію. Бо цю пенсію можна перевести в Україну і отримувати гроші тут.
Виїжджала Тетяна до своїх знайомих: легально їхала до Німеччини, нібито для того, щоб купити машину, потім знайомі обіцяли знайти роботу, але підвели. І перша хазяйка, в якої жінка найнялася працювати хатньою робітницею, хотіла здати нелегалку поліції. Довелося втікати. Декілька ночей спала на лавці в парку, боялася навіть власної тіні. За перші дні заробітчанства схудла з 60 до 48 кілограмів.
Уже пізніше жінка дізналася, що в Мадриді є благодійні організації для бідних, а при деяких церквах безкоштовно годують і одягають. Є й притулки, де можна переночувати.
Лише дивом Тетяні вдалося знайти роботу. Мови не знала. Тож хазяйка спершу ходила і пальцем вказувала, що треба зробити. За півроку трохи навчилася спілкуватися іспанською, а отже, змогла шукати собі кращий заробіток.
Ковбасу і оселедці надсилають з дому
Досі дивується порядності іспанців – прибиральницям вони безтурботно віддають ключі від свого будинку і наперед залишають гроші на столі – приблизно шість євро за годину. "Я приходжу, і в кожній хаті купюри уже лежать. Я могла б забрати гроші й піти, нічого не зробивши", – каже жінка. Вона ще досить молода, тому роботу може знайти легко. А жінок, котрим виповнилося 45-50, наймають неохоче. Господарі бояться, що така служниця може мати проблеми зі здоров’ям.
Сьогодні Тетяна винаймає окремий будинок з трьома кімнатами, дві з яких вона здає за 150 євро знайомим українкам. Планує скласти в Іспанії іспити й отримати там диплом медсестри – у чернівецькій поліклініці вона пропрацювала за цим фахом понад десять років. Нещодавно туди приїхала її рідна сестра з чоловіком.
До добре налагодженого європейського життя Тетяна швидко звикла. Єдине, до чого так і не звикла – місцева кухня. Тому з Чернівців родичі їй надсилають білий хліб нашого хлібозаводу, копчену скумбрію, оселедці, шоколадні цукерки і ковбаси. А ще – ліки.
Зароблених грошей Тетяні вистачає, щоб раз на рік поїхати до Чернівців у відпустку, самотужки утримувати сина-студента, решта йде на власне проживання. Скажімо, лише за проїзний на громадський транспорт щомісяця платить 50 євро. Продукти і одяг теж досить дорогі. Тож особливих статків Тетяні нажити не вдалося. Але є дещо, чого грішми не виміряєш, каже жінка: виховані люди, ідеально чисті тротуари, ввічливі чиновники, громадський транспорт, що їздить з точністю до хвилини.