Три місяці тому пенсіонер з Чернівців Микола Пашковський виграв у миттєву лотерею "Яблучко" дві тисячі гривень. Вже наступного дня після того, як отримав гроші, чоловік був у кабінеті директора Будинку дитини.
– Я собі дав слово, що перерахую гроші сиротам, ще до того, як виграв дві тисячі гривень, – розповідає Микола Михайлович. – Якщо ці гроші потрапили до мене, упевнений, що для того, аби я допоміг іншим. Для бізнесменів, можливо, дві тисячі видадуться незначною сумою, але для мене, інваліда І групи, із пенсією 420 гривень, яку я заробив за 50 років стажу, це великі гроші.
Микола Пашковський хотів купити сиротам декілька мішків цукру, але йому сказали, що його вистачає, натомість дітям потрібні книжки, тапочки… Він перерахував 200 гривень Будинку дитини й стільки ж відвіз до Оршівського інтернату.
– Зізнаюся, мені не дуже щастить у лотереї, – розповідає він. – Граю вже 10 років поспіль, а виграв усього декілька разів – якось 100 гривень, якось – 200, частіше трапляються дрібні виграші. Та все одно граю: щодня купую миттєву лотерею на 4-6 гривень. Також не пропускаю жодного розіграшу лото "Забава" – у мене вдома є 750 квитків цієї гри! Якби дружина знала, скільки грошей у мене пішло… Хоча про моє захоплення вона знає – коли я лежав у лікарні, регулярно приносила свіжі газети і… лотерейні квитки.
Небайдужий Микола Пашковський не лише до сиріт – він ніяк не може й відмовляється збагнути, чому він щомісяця справно сплачує квартплату, а сусіди-бізнесмени чомусь забувають.
– У мене є сусід, який минулого року перегнав 22 машини, а борг за квартиру у нього – за тисячу. До мене приходили з будинкоуправління, щоби поговорив з ним, бо вважаюся як старший. Я пішов до нього, а він мені відповів, що то не моя справа.
Не може спокійно дивитися Микола Михайлович і на непорядок у під’їзді: нещодавно самотужки відремонтував освітлення у ліфті, перестелив лінолеум.
– Миколу Михайловича я знаю вже сім років, він щодня приходить до нас, – розповідає розповсюджувач державних лотерей "МСЛ" Григорій Павлюк з магазину "Чернівці". – Він лише побачив свій виграшний квиток, одразу сказав, що слід комусь допомогти. Я запам’ятав цей випадок, бо рідко ті, хто виграє, оголошують про подібні наміри. Навпаки – стараються не афішувати свій виграш. А він ось який молодець!
Я сам не граю, але дуже тішуся, коли хтось виграє. У мене над столом – список останніх виграшів: 30 жовтня у мене купила квиток особа, яка виграла автомобіль "Таврія", 13 листопада – 200 тисяч гривень…
Був випадок, коли дівчинка просила матір купити квиток, та дала гривню, але вони нічого не виграли. Дівчинка знову ледь не плаче – просить купити квиток за 5 гривень. Було видно, що жінці непросто дати таку суму, але вона усе ж таки погодилася. Дівчинка виграла 200 гривень, і сумні очі матері аж засяяли: "Я тобі
стільки книжок і зошитів тепер накуплю!!!" – цілувала вона доню. Я аж сам ледь не розплакався.
Є у мене постійні клієнтки – бабусі: регулярно приходять, руки тремтять, купують лотерею. І виграють!
А машину "Таврію", яку нещодавно отримала подружня пара, допоміг виграти випадок. Жінка витягала з пачки три лотерейні квитки, але випадково витягла чотири. "А залишимо собі і цей..", – сказала вона чоловікові. І саме четвертий квиток, як вони потім розповідали, став виграшним.
