Грандіозне святкування 20-річчя влаштував студент юридичного факультету ЧНУ Сергій Мотовилець, відомий молодим чернівчанам як DJ Moto. У середу, 11 жовтня, у нічному диско-клубі "Астарта" відбулася вечірка, вартість якої оцінюється у понад дві тисячі євро. VIP-гостем свята під назвою "Feel the щастье!" ("Відчувай щастя!") була популярна в Україні та за кордоном дівчина-ді-джей Аnna Lee.
За оцінками охоронців закладу, у приміщенні було понад півтисячі молодих людей. Їх не злякала ціна входу – 45 гривень без флаєра (своєрідної перепустки) і 35 – із ним.
Найбільше відвідувачі чекали на виступ київського ді-джея Anna Lee, яка із двогодинним сетом (за структурою щось подібне до концерту Моцарта чи Вівальді, тільки у сучасному стилі) за сімсот євро професійно відіграла на вінілових платівках Progressive Trance (прогресивний транс – це такий напрям сучасної музики).
Перед виступом кореспондентові "МБ" вдалося поспілкуватися з уродженкою Латвії, а зараз мешканкою Києва. Вона не Анна, як гадають слухачі, а просто Ана (так звучить її ім’я латвійською мовою).
– Ви найуспішніша дівчина-ді-джей у клубному просторі. Важко було досягти слави?
– Професійно сучасною музикою я займаюся десять років. П’ять років займалася офісною роботою, щоби заробити грошей на придбання професійної апаратури. У мене не було спонсорів, мої батьки не багаті, мені ніхто не подарував те, що маю сьогодні. Протягом п’яти років я збирала фонотеку. Після цього лише один київський клуб (коли я отримувала численні відмови) погодився взяти мене на роботу, але за умови, що я буду грати безкоштовно. Для мене це було щастям. Відпрацювавши безкоштовно рік, я отримала запрошення в інший клуб. Згодом запрошень ставало дедалі більше.
– Коли ви вперше відвідали Чернівці?
– Це було 1998 року. Я зі своїми колегами-ді-джеями грала у готелі "Черемош". Там було дуже багато дорослих людей, у яких стався шок. Вони не могли зрозуміти, що відбувається. Ми грали на вінілових платівках – у 1998 році для Чернівців це було дико. Ми відіграли сповна – були мокрі, як кажуть, "до спідньої білизни". Але коли люди виходили після вечірки, казали: "Ну-у-у, не так вже це й страшно – клубна музика".
– Чи зверталися естрадні співаки до вас із проханням зробити ремікси на їхні пісні?
– Зверталися, але я їм відмовляла. Мені не цікава попса, і гроші мене у цьому випадку не цікавлять. Деякі ображалися, мовляв, як, це ж я!
