Щоби стати успішним, треба вчитися

"Я постійно спостерігав за роботою дівчат-майстринь в училищі. І якщо комусь із них якась операція вдавалася краще, ніж мені, я стежив, як вони це роблять. Працював, доки не отримував подібний результат. Через місяць-два я вже почав самостійно шити замовлення, які викроював досвідчений кравець.
Після закінчення школи швейників мене серед кращих учнів взяли до ательє. Ліворуч і праворуч від мене працювали досвідчені майстри. Я уважно стежив за їхньою технікою і намагався зробити краще. Я вмів спостерігати, копіювати, розраховувати час – і це було моїм козирем. Усе подальше життя я продовжував вчитися ремеслу.
Навчився організовувати свій робочий час і своє робоче місце. Це мені дуже допомогло. Навіть тоді, коли я став відомим майстром, про мене багато говорили і писали, я й далі продовжував вчитися. Продовжую вчитися і сьогодні, тому що у світі стільки усього цікавого, а я так мало знаю!
У Києві років 20 тому жив відомий кравець Маєв. Тоді виставки різних рівнів відбувалися за визначеною схемою: спочатку демонструвався виріб, потім виставлялася оцінка, а відтак – викликали автора. Та коли оцінювали виріб Маєва, не було необхідності називати автора. Його вироби були дуже скромними – жодних зайвих деталей, силуетна форма з дуже чіткими пропорціями. Майстер закінчив академії у Німеччині та Франції. Саме він був моїм учителем. Мені пощастило стати його учнем. Він навчав мене професійної точності, вимагав розраховувати усе до міліметра. З жіночим одягом, напевно, легше, тому що є великий простір для фантазії у виборі рельєфу, гами кольорів. А у чоловічій колекції, як 100 років тому був класичний англійський костюм, так і нині. Змінюються лише деталі – плече трохи ширше чи вужче, довжина виробу, висота талії, пропорції. Саме це "трохи" і є мистецтвом.
Мені дуже пощастило з вчителями, вони були чудовими майстрами. У кожного я намагався щось підгледіти, скопіювати і, доки не робив так само якісно і швидко, не заспокоювався. Це допомогло утвердитися у своїй спеціальності.
Згадую свої перші поїздки за кордон. Я йшов до дорогого ресторану, брав за п’ять доларів склянку соку і спостерігав. Доки люди танцювали, замальовував на серветочках їхні костюми. Помічав найменші дрібниці: якщо тканина у клітинку, дивився, в якому вона лягає напрямку, як і де збігається малюнок. А в готелі все змальовував до блокнота, формував свій каталог.
Так проїхав Південно-Східну Азію, північними морями, Середземномор’я, Америку, Африку. Усе, що помітив, стало мені у нагоді".
Справджується те, у що віриш
Михайло Поплавський:

"Коли у партійному комітеті мені не давали рекомендації до аспірантури, я запевняв, що все одно стану вченим і повернуся викладати в інститут, бо я вірив у це. Коли відвойовував у суді своє право бути ректором, також вірив у перемогу. Для людини важливо вірити у себе i власну спроможність змінити своє життя. Але людям бракує віри.
Наприклад, якщо зав’язати очі і доторкнутися до шкіри холодною монетою, сказавши, що вона розпечена, монета обпече. Якщо дати тяжко хворому таблетку, яка нічого не лікує, вона допоможе лише тоді, коли людина повірить у це.
Якщо вірити у свою невдачу, годі й сподіватися на успіх. Чимало людей отримують менше зарплатні лише через те, що самі себе недооцінюють.
Щоби робити гроші, зовсім не обов’язково їх мати. Не потрібні багаті родичі, науковий ступінь або щасливий випадок. Переконаний, усе, що необхідно для успіху, – вірити у нього.
Тепер, коли оглядаюся на свій життєвий шлях, дедалі частіше знаходжу цьому підтвердження. Не було б у мене віри в успіх, навряд чи зміг би досягнути того, що маю тепер.
Коли я вийшов на сцену співати, спровокував шквал критики. Але я вірив в успіх іміджевої розкрутки університету, тоді, коли багато хто пророкував крах.
Коли я відкривав кафедру бальної хореографії, вірив в успіх і влучив "у десятку" – зараз це одна з найпопулярніших кафедр, студенти і випускники успішно виступають в Україні і за її межами.
Коли 1995 року, після судових процесів, в одному з інтерв’ю я повідомив, що за декілька років університет стане національним, дехто ставився до цього з іронією. Будь-яка справа починається не лише з конкретної мети, а й з віри у її здійснення.
Моя порада: думайте про свою мету так, наче вона вже здійснилася. Вірте у себе, свої сили, і половина успіху вам гарантована. Не зважайте на труднощі – це лише сходинки, які гарантують успiх, і якими просто потрібно пройти".

0 2 149