Як дипломований філолог хочу також зробити і свій скромний внесок у розвиток української мови, тому пропоную новомодну лексему із "великого и могучего" – "бєспрєдєл" – нарешті узаконити в нашій "калиново-солов’їній". Бо що виходить? Перекласти українською це напрочуд містке слово нема жодної можливості, а вживається воно дедалі частіше, до того ж представниками всіх суспільних прошарків – від бомжа до олігарха. Особливо почесне місце "бєспрєдєл" займає в лексиконах українських політиків . Але доки Академія наук цей прогресивний термін не легалізує, як законослухняні дотримувачі всіх нині чинних українських правописів будемо писати "бєспрєдєл", як годиться, в лапках.
Минулого тижня до збагачення української мови цим адекватним українській реальності словом доклалися такі помітні українські політики, як Адам Мартинюк і Борис Тарасюк. Це символічно. Бо згадані достойники не лише добре володіють українською, а й за статусом мали би правити за взірець чистої україномовності: перший – комуніст зі Львова і заступник голови ВРУ, другий – голова Народного Руху і… не лише я, а мало хто знає, як сказати: за однією версією – ще міністр закордонних справ, за іншою – вже ні. Ось так непомітно ми й підійшли до переліку аргументів на користь надання "бєспрєдєлу" статусу повноправної лексеми української мови.
Якщо вже за це зайшло, то ось, ситуація з тим самим Тарасюком. Хто має його звільняти, коли Конституція про це нічого не каже, і який суд має встановлювати справедливість, якщо порушено законодавство? З одного боку, на звільнення повинен подавати той, хто робив подання на призначення, тобто президент, з іншого – прямим начальником міністра є прем’єр, тож йому більше з руки звільняти своїх підлеглих. Подібне й щодо судів, з одного боку – амбіції називатися правовою державою вимагають виконувати судові рішення усіма органами влади, включно з ВРУ, з іншого – правильно сказав Янукович, "так можна дійти до абсурду", наприклад, якийсь районний суд Луганщини захоче і зупинить, скажімо, закон про мови, прийнятий ще ВР УРСР… Тож слово "бєспрєдєл" вкрай необхідне в нашому словнику. Бо як ще назвати те, що народні депутати не тільки прийняли 8 грудня 2004 року недороблені конституційні поправки, а й нічого не зробили для вдосконалення державної машини хоча б законами, якщо вже такою вийшла реформована Конституція. Зате народні обранці нинішнього скликання в хорошому темпі прийняли державний бюджет, у якому "забили" 600 млн грн на утримання себе, коханих, скасували верхню межу (10 тис. грн) пенсій теж собі, коханим, зате встановили новий (15%) подохідний податок для нас, нещасних. А це вже не просто так, а "великий и могучий" український "бєспрєдєл".
Крім нього, є й дрібніші. Ось, скажімо, приїжджає в Україну депутат російської Думи Затулін, як виняток, бо за версією СБУ – він персона нон-грата, а йому – бац! – орден на груди від самого Азарова! За відродженняУкраїни!! Першого ступеня!!! Або голосування регіоналів (тоді, коли їхній лідер Янукович у США вшановує пам’ять жертв єврейського Голокосту) та комуністів проти закону про визнання Голодомору геноцидом українців. Або кулачні бої в Київраді. Або сумнозвісне рейдерство, в якому вже був помічений і сам президент Ющенко: за версією газети "Дзеркало тижня", Ющенко здійснив рейдерське захоплення політичної партії "Наша Україна", провівши на голову її політради керівника свого секретаріату Віктора Балогу.
Тому без узаконення "бєспрєдєла" в українській мові не обійтися, але радив би впроваджувати це законом ВРУ, в крайньому разі, постановою Кабміну, але не указом президента, бо хто буде виконувати?