З нагоди чергової річниці Майдану (для тих, хто забув, нагадаємо: два роки тому, наприкінці листопада, в місті Києві, на майдані коло церкви… згадали?) можна побіжно простежити за постреволюційними долями не лише українських помаранчевих вождів, а й їхніх "кольорових" колег на пострадянському просторі, на яких такі великі надії покладав увесь капіталістичний Захід і особисто Дж. Дабл’ю Буш.
У Киргизстані місцевий лідер тамтешньої "кольорової (тюльпанової) революції" Курманбек Бакієв дожився до нового, вже антибакієвського "майдану", тобто до виступів у центрі Бішкека проти самого себе зокрема і президентської республіки на загал. Найдемократичніший лідер Середньої Азії президент Бакієв і напускав на демонстрантів спецполіцію, і вів діалог із опозицією, і ще щось обіцяв – марно: Киргизстан перетворився у парламентсько-президентську республіку. Як і Україна задовго до того, але про це далі.
У Грузії, де понад три роки тому перемогла т. зв. "трояндова революція", невідомо, що було б, якби Михаїл Саакашвілі не спровокував В. Путіна на роль свого особистого політтехнолога. Російська влада розгорнула системну антигрузинську кампанію, внаслідок чого грузини мобілізувалися, і пропрезидентська партія перемогла на місцевих виборах. Коли вітчизна в небезпеці – не до майданів.
В Україні, яка підходить до дворічного "ювілею" події, названої "помаранчевою революцією", нова постреформенна форма державного правління – парламентсько-президентська республіка, як бачимо, цвіте-процвітає, місцями аж буяє, і нічого їй не шкодить. Крім одного: досі не зрозуміло, хто в країні головний і кому має підпорядковуватися виконавча вертикаль. Як наслідок, вловивши тенденцію до владного розгардіяшу, активізувалися різні ловці риби в каламутній воді, одне рейдерство чого варте! Але колишній великий вождь Майдану і лідер помаранчевої революції президент Ющенко миритися з цим не збирається. Офіційно про це не говориться, але різними кулуарними інформаційними мережами циркулює ідея нового перерозподілу верховних владних повноважень. Цей похід, як водиться ще з часів наполеонівських війн, має бути здійснено двома колонами. Перша – скасування конституційної реформи, остаточно прийнятої 8 грудня 2004 року. Друга – дострокові парламентські вибори, на яких повинна перемогти переформатована оновлена помаранчева пропрезидентська сила. Провідну роль в обох випадках має зіграти Конституційний суд. Умовно реалістичним із цих двох фантастичних проектів виглядає лише другий. На це зокрема досить прозоро натякав почесний гість другого етапу ІІІ з’їзду НСНУ поки що міністр внутрішніх справ Ю. Луценко – керівника ментів потягнуло на лірику, і він заговорив мало не віршами, – коли, мовляв, набухнуть бруньки і розпуститься листя, загуркотять барабани революції... На тлі перемоги спонсорсько-консервативного крила на з’їзді НСНУ пан Луценко пропонує крайню форму українського демократизму – чорні ради – для обрання лідера нової перебудованої об’єднаної помаранчевої структури, але тут же за давніми номенклатурними поняттями припускає, що може погодитися сам і очолити цю силу. А якщо чорні ради будуть проти? Та як би там не було, ідея дострокових парламентських виборів поволі опановує партійні маси. Надії покладають на весну, коли після виснажливої холодної і голодної зими рейтинги трьох правлячих партій – КПУ, СПУ і – головне – ПР – опустяться нижче плінтуса.
Хоча усе це лише технологічні схеми, набагато ближчі до прожектів, ніж до проектів. А щодо "Нашої України", то як президент Ющенко шанує партію, у якій він вважається почесним головою, видно по тому, що він зігнорував другий етап ІІІ з’їзду НСНУ, надавши перевагу концерту Тото Кутуньйо.
Теоретично про дострокові парламентські вибори (навіть навесні) можна говорити, лише припустивши, що БЮТ і Партія регіонів здатні дійти консенсусу щодо переходу до суто парламентської республіки ( "знежиреного" президента обирає ВРУ, прохідний бар’єр підвищується вдвоє, прем’єр-міністр отримує повноваження канцлера ФРН, опозиція затоптується, а нардепи стають, за висловом А. Гітлера, "голосуючою худібкою"). Тоді для найбільших парламентських сил (БЮТ і ПР – вкупі понад 300 голосів "ЗА") з’явиться сенс ініціювати нові вибори. Тим більше, що вже не буде такого головного болю, як проблема Ющенка-президента.
Але поки прийде весна надії їхньої, країні треба пережити зиму тривоги нашої.