Не встигла як слід висохнути друкарська фарба на шпальтах "МБ" випуску минулого четверга, де розглядалися політики, змінені владою, як сам пан Янукович, що нібито пройнявся євроатлантичним духом, того ж дня у Брюсселі розставив усі крапки над "і". Україна, відкрив прем’єр-міністр євробюрократам і натовським чиновникам страшну державу таємницю, поки що не готова до виконання ПДЧ (Плану дій щодо набуття членства в НАТО). Бо майже 70% громадян України проти вступу у цей хай демократичний, але все ж мілітарний альянс. А ось до Євросоюзу Україна – з радою душею. Євробюрократи не образилися, мало того, вони, можна припустити, навіть десь поза телекамерами, зітхнули з полегшенням. Вони належно оцінили жарт пана Януковича щодо вступу України в ЄС ( комісар цього союзу Б.Фарреро-Вальднер, сміючись, нагадала, що на сьогодні для України – жодної перспективи членства), а ось заяву про неготовність до виконання ПДЧ сприйняли "з розумінням". Особливо добре все "зрозуміли" фундатори ЄС Франція і Німеччина: наближається зима, ціна на газ зростає, Росія впадає в енергетичу імперську гординю, то невже хтось справді думав, що Західна Європа за таких умов буде дражнити Росію через Україну, яка після свого помаранчевого Майдану всерйоз намірилася вступити до НАТО і ЄС?! Тоді "старі європейці", оглядаючись на Москву, добряче понервували. Але тепер прийшов "хазяїн" і зробив так, що всі задоволені – Брюссель, Москва, Париж, Берлін, Донецьк і весь електорат Партії регіонів, а також
Н. Вітренко та решта антинатівських невдах. Але є і незадоволені. До них належать Вашингтон (США хотіли би бачити Україну в НАТО, аби добре вишколені і
низькооплачувані українські військовики допомагали їм наводити лад у світі) і прозахідний сегмент української влади на чолі з президентом Ющенком. Та що там казати, вони просто ошелешені – прем’єр Янукович повів себе як глава держави і по суті самочинно змінив зовнішньополітичний курс держави. Президент Ющенко дезавуював демарш свого партнера з підписання Універсалу, міністри закордонних справ і оборони різко виступили проти свого безпосереднього начальника – прем’єр-міністра – і заявили про свою незгоду з його позицією (але у відставку, чомусь, не подали, як це робиться за подібної ситуації в омріяній ними Європі), а парламентська фракція "Наша Україна" отримала вагомий привід для подальшого відтягування свого приєднання до антикризової коаліції. Процес вступу "НУ" до коаліції, де вже комфортно розмістилися комуністи, схоже, неминучий, бо семеро міністрів-нашоукраїнців в уряді Януковича навряд чи погодяться розлучитися із сумками (як у нас на Буковині називають портфелі) заради якихось геополітичних химер, але краще цей поступ зробити безкінечним. За
давнім опортуністичним принципом: "Мета – ніщо, рух – усе".
Якщо відкинути євроромантизм і поглянути правді у вічі (суворій, гіркій, голій правді), то доведеться визнати, що на західному зовнішньополітичному напрямку для України нічого не змінилося порівняно із застійними 90-ми – десятирічкою хитромудрого кучмівського правління. Та сама невизначеність, та сама багатовекторність, те саме виляння хвостом одночасно у два боки – до ситої Європи, де добре продавати металопродукцію і зберігати капітали, та до рідної Росії, де зручно ховатися від чергових революціонерів і купувати – напряму в обхід "РосУкрЕнерго" – енергоносії для своїх підприємств.
...Кажуть, цього тижня прем’єр Янукович знову має відвідати Брюссель. Мабуть, знову щось скаже.
