У шкільних підручниках випуску 2005 року новітня історія України доводилася до т. зв. помаранчевої революції, тобто до Майдану, і називалося це, з ініціативи деяких авторів, "дивом помаранчевим". Тоді це сприймалося з добродушною іронією, тепер це звучить, як жорстоке знущання.
Можна довго дошукуватися до того, хто винен, що помаранчева коаліція так довго будувалася і так швидко завалилася (за великим рахунком винні всі її учасники, включно з президентом Ющенком, хоча на даний момент модно звинувачувати лише "зрадника Мороза"), але подивімося на усе це з точки зору "маленького українця". Він тижнями стояв на Майдані, ходив на вибори, агітував, витрачав свою енергію і ресурси, мріяв, зрештою, а як наслідок отримав те, з чого усе розпочиналося. Тому якщо хто і постраждав від зради (не лише Мороза), то це він – маленький, але гордий українець. Йому залишається лише наспівувати давню народну пісеньку "Так за що ж я, браття, воював?" і чекати наступних виборів (бажано дострокових), аби відігратися сповна.
Що буде далі у тій сфері, яку її учасники вперто називають брудною, але з якою так важко і болісно розлучаються – у політиці? Ну й у владі, нерозлучній із тією самою політикою. Є, як завжди, три найвірогідніші варіанти розвитку ситуації.
Коаліція "Регіони" + СПУ + КПУ, всупереч песимістичним прогнозам, виживає. Це означає, що Мороз зі своїми соціалістами не повертається назад у початкову помаранчеву коаліцію (надто вже комфортно, як виглядало збоку, він почувався серед регіоналів на суботньому "з’їзді переможців" у палаці "Україна"), а комуністи остаточно забувають Маркса. Янукович стає прем’єр-міністром з широкими, які йому надає реформована Конституція, повноваженнями, для декого у найвищому ешелоні влади починається безкінечний кошмар. Народ байдужіє до всього, що стосується влади і політики.
Нова коаліція переформатовується. З неї під шляхетним ідеологічним приводом виходять комуністи, зате вступає "Наша Україна" (цілком або частинами), а також , не виключено, десяток-другий "воїнів світла" (членів БЮТ). Якщо "Наша Україна" аж тепер таки об’єднається з Партією регіонів, то це буде ще більшою підлістю, ніж зрада Мороза, бо реалізується давній намір деяких помітних "нашоукраїнців". Але тоді їм зробити це не дозволяла зліплена іміджмейкерами ідеологічна цнота, а тепер – "Мороз-зрадник" відкрив шлюз і ми мусимо йти в коаліцію, аби врівноважити "Регіони", рятувати Україну, іншими словами. Народ плюється.
Збудеться ще одна мрія Юлії Тимошенко, і президент розпустить цю Верховну Раду. Привід? Та він сам його і створить у процесі формування уряду. Реформована Конституція відкриває для цього чимало можливостей. Восени Україна зануриться у ще одну виборчу кампанію. З табору БЮТ лунають голоси, що перед своїм розпуском Верховна Рада повинна підняти прохідний бар’єр до 7%, внаслідок чого в Україні утвориться двопартійна система (БЮТ і "Регіони"), за якою переможець виборів отримує все. Таким чином Україна наблизиться до таких давніх демократій, як американська і британська. Народ сміється.
Той, хто уважно дивився футбол, не міг не помітити, що десь на початку або в середині першого тайму в команді, яка має програти, відбувається якийсь внутрішній, раціонально невмотивований надлом. У недільному фіналі, наприклад, таке можна було помітити, коли Зідан забив пенальті – особливої радості французи не виявляли. Подібний надлом у помаранчевій коаліцї спостерігався відразу в ніч після виборів. Вони були запрограмовані на поразку.