Напрацювавшись першого і поки що єдиного свого робочого дня, нова Верховна Рада з ініціативи більшості, що вже проявляється, взяла двотижневу відпустку. (Не за свій, до речі, рахунок, бо зарплата йде.) Для публіки і преси – це такий собі тайм-аут, необхідний анонсованій коаліції (в кольоровій гамі: жовтогарячо-біло-малинова) для "узгодження позицій". А щоби було що узгоджувати у цей затягнутий період "безраддя", варто ще раз нагадати, в першу чергу партнерам по коаліції, про свої засадничі принципи, якими неможливо поступитися. Хіба що... в крайньому разі... задля "історичного шансу України"... Простіше кажучи, на кожен принцип є свій компроміс, якщо, звичайно, він має відповідний ресурсний супровід.
Найпринциповішими з учасників коаліції виявилися Соціалістична партія і президент країни (а він, хто не слухав його виступ на першому засіданні ВРУ, заявив, що "з цього моменту... бере на себе активну участь у процесі формування уряду й, передусім, призначення прем’єр-міністра"). І СПУ, і президент (читай: блок "Наша Україна") мають свої набори принципів, якими поступитися... читай вище.
Нещодавно помітний соціаліст М. Рудьковський, який після недовгого головування у Чернігові повернувся до звичної парламентської роботи, нагадав, що для СПУ неприйнятним є вступ до НАТО, перетворення землі на товар та визнання однієї "радикальної сили" (натяк на ОУН-УПА) воюючою стороною. Інші соціалісти подібне натякають щодо СОТ та ЄС, також вони не проти підвищення статусу російської мови.
У президента і фракції "Наша Україна", як відомо, принципи – діаметрально протилежні. Про це вкотре нагадав В. Ющенко у згаданому виступі і згодом навіть заявив, що вже восени на саміті Альянсу в Ризі Україна може отримати запрошення до членства в НАТО. Це також говорить і міністр закордонних справ Б. Тарасюк. Що має робити у цьому разі СПУ? Правильно. Або йти в опозицію до такого президента, або шукати компроміси. За словами не останнього бютівця В. Онопенка, компроміс щодо НАТО вже знайдено: лише через референдум. А це означає, будьмо реалістами, що Україна не вступить до НАТО ніколи (у майбутньому, коли Україна вже буде готова, НАТО як такого не буде). До Євросоюзу не беруть. Тоді напрошується питання: навіщо утримувати бюджетним коштом так багато євроінтеграторів?
Про високу принциповість нашого президента вже давно начувані, але в суботньому радіозверненні до свого народу він виявив себе ще більш принциповим. Пан президент оголосив, що не підпише подання кандидатури на прем’єр-міністра, допоки ВРУ не розблокує прийняття присяги суддями Конституційного суду. Для новообраних нардепів, до того ж усіх, це має бути тривожним і неприємним сигналом. Бо якщо не буде суддів КС, не буде прем’єра, а це означає розпуск ВРУ, якщо ж з’явиться дієздатний Конституційний суд, він зможе скасувати конституційну реформу, голосувалася яка, хто пам’ятає, у 2004 році "руками і ногами". В цьому, останньому, разі парламент знову стане таким же "впливовим", яким був за Кучми. І що за таких умов робити зі своїми такими твердими принципами, як не "розмочувати" їх компромісами?! Одне слово, тим, хто ще не втратив інтересу до великої політики, треба бути готовим приймати парад компромісів. Бо українська політична реальність засвідчує, що принципи до добра не доводять (тих, хто їх проголошує, а не тих, хто в них ще наївно вірить).
Таким чином напрошується припущення, що в процесі "пошуку точок дотику" трьом заявленим учасникам жовтогарячо-біло-малинової коаліції, плюс президент країни, доведеться піти на значні компроміси і відмовитися від певних своїх принципів. Якщо так, то, по-перше, за що голосували виборці СПУ і БЮТ, НУ і Ющенка, а, по-друге, навіщо нам морочити голови якимись ідеалами? Поділіть посади і керуйте далі. До зими далеко.
