Існує така чиновницька мудрість, походження якої дискусійне, але є підозра, що родом вона із сучасної путінської Росії: хто, мовляв, контролює енергетичні потоки, той контролює і потоки фінансові, а хто контролює останні, той… може практично все. Та ми цього разу не про газ і нафту вкупі з електрикою, хоча зима неминуча, як перемога комунізму для однієї, окремо взятої касти в Україні, а – про потоки енергії суспільної. Її, звичайно, неможливо вирахувати за знаменитою ейнштейнівською формулою "Е дорівнює ем сі квадрат", але вона – є. Це як у тому дотепному теж російському фільмі "ДМБ": "Ты суслика видишь? – Нет. – И я не вижу. А он есть!" Спільного між ховрашком (сусликом) і суспільною енергією є те, що обох можна приручити, тоді як неприручений ховрах може струбити весь урожай моркви, а незагнуздана стихія збуреної суспільної енергії – змести все на своєму шляху, не обминаючи, до речі, вищезгадану нечисленну касту, для якої решта населення так самовіддано будує комунізм.
В інших країнах мудрі панівні класи (тобто ті, котрі дослухаються до свого інстинкту самозбереження) навчилися спрямовувати потоки суспільної енергії на будь-які реальні чи віртуальні об’єкти, лише б не дати їм (потокам) повернути на них (панівні класи). У США, наприклад, каналом для відведення зайвої енергії у безпечне русло наразі є боротьба з міжнародним ісламським тероризмом. У Російській Федерації для цієї справи на роль об’єктів всенародної ненависті почергово обирають то прибалтійських "русофобів", то ліц кавказкой національності, то кольорових революціонерів, то проізводітєлєй вінной атрави, то Україну, то Грузію... Китайські маси їхня керівна верхівка (цека компартії плюс нові юаньові мільярдери) спрямовує на підкорення світу, хоча вголос про це, як учив ще дві з половиною тисячі років тому великий філософ Лао-цзи, не говориться. Європа, здається, визначається – чи й надалі нейтралізовувати суспільну енергію високими соціальними стандартами, чи вже починати спрямовувати її на нелегальних іммігрантів.
Лише Україна, як завжди, не знає, що робити з цим Божим даром, як не може дати собі раду із "найродючішими у світі чорноземами", зі своїм унікальним географічним (центр Європи) розташуванням, зі своєю "безкровно здобутою" незалежністю, нарешті. Український панівний клас не додумався ні до чого кращого, ніж, мовою електриків, закоротити потоки суспільної енергії України, тобто замкнути їх самих на себе. Так під час останніх президентських і парламентських виборів було здійснено більш-менш успішну спробу спрямувати два потоки цієї енергії з протилежними знаками один проти одного. Зіткнення вийшло не смертельним, але осад залишився.
Тепер на етапі нового переділу влади і власності суспільна енергія України розподілилася за трьома основними силовими лініями напруги. Перша пролягає всередині головних на сьогодні як владних і опозиційних, так і незрозуміло яких політичних сил. У колишньому помаранчевому таборі конфлікти можна спостерігати неозброєним оком, у президентському стані – колізії переважно на рівні надвисокого інтелекту, що маленькому українцеві просто недоступні для розуміння, а в антикризовій коаліції зіткнення помітні лише між соціалістами і комуністами, регіонали же, як ті давньокитайські даоси, якщо й гризуться між собою, то про це поки що мовчать. Друга лінія високовольтної напруги – це вже майже лінія фронту між президентською і прем’єрською потугами. А на війні, як на війні, хтось нападає, хтось відступає, є втрати. І нарешті, третя лінія енергетичного протистояння пролягає між владою (у найширшому сенсі) і суспільством (взагалі). І тут лише можна поспівчувати владі, яка не зуміла весь пафос суспільної енергії за прикладом своїх зарубіжних колег повернути в якийсь інший бік, а дожилася до того, що спрямувала його проти самої себе. Владу, звісно, не шкода, але країну...
