У складі збірної США на Чемпіонаті світу з екзотичної для нас пляжної боротьби, який відбудеться 1-5 листопада у Туреччині, виступатиме і вихованець колишнього викладача кафедри фізвиховання ЧНУ, а нині мешканця Нью-Йорка Віктора Купчинського. Про цей новий вид спорту та свої успіхи він розповів в інтерв’ю "МБ":
– З 2005 року міжнародна федерація любительської боротьби започаткувала новий вид спорту – пляжної боротьби, на кшталт пляжного волейболу. Вона подібна до вільної боротьби, лише характеризується спрощеними правилами, відсутністю кидків, меншою кількістю боротьби в партері. Торік у нас було декілька неофіційних турнірів, один з яких – у Нью-Йорку – виграв мій учень Карлос Долмо. Три тижні тому він знову переміг на аналогічному турнірі. А днями у штаті Флорида відбувся перший Чемпіонат США з пляжної боротьби, на якому відбирали збірну команду для участі у Чемпіонаті світу. Карлос був третім у важкій категорії, а другого дня, коли разом змагалися призери всіх вагових категорій, він переміг. Тож тепер ми удвох повинні вирушити до Туреччини.
– Ви давно його тренуєте?
– Ми познайомилися 6 років тому. Я живу у США 7 років, але працюю 6. Ми удвох тренуємо шкільну команду в одній із приватних шкіл Нью-Йорка. Але паралельно і він тренується. За цей час Карлос неодноразово ставав чемпіоном і призером штату Нью-Йорк з вільної боротьби. Він фізично дуже міцний. Але з технікою мав проблеми. За ці 6 років я йому, як кажуть, "поставив" техніку. Тепер він бореться набагато впевненіше.
– Це перший ваш серйозний тренерський успіх?
– Наша маленька школа, в якій навчається 350 учнів, постійно входить до числа призерів у змаганнях з вільної боротьби серед приватних шкіл Нью-Йорка. А у 2002 та 2006 роках ми перемогли командою. І Ліга приватних шкіл цього року відзначила мене спеціальним званням "Тренер року" з вільної боротьби. Цю нагороду я розділяю зі своєю родиною. Коли ми виграли "Грін карт" і переселилися до Нью-Йорка, у нас тут нікого не було, тож дуже важливою була підтримка рідних. Дружина Валентина і син Юрій завжди мене підтримували, хоча за тренерську роботу я отримую значно менше, ніж за вчителювання. Тепер нам легше, адже вже два роки з нами і донька Світлана з чоловіком та дітьми. Онучка Ольга йде у перший клас, а онуку Адріану недавно виповнилося два рочки.
– Ви вже призвичаїлися там?
– Хотів би повернутися до Чернівців і розвивати вдома пляжну боротьбу. Америка – не для мене. Наскільки ми різні, можна зрозуміти навіть із казусу, який трапився у перший рік моєї роботи там. У нашій школі проводять турнір, на який з’їжджаються зі всієї Америки. Я залишив машину вдома, добирався довше на метро, бо думав, що як у нас – потім будемо по 100 грам пити. Але закінчилися змагання, і за 3 хвилини всі розійшлися. Коли повернувся додому, дружина каже: "Щось сталося?". За 6 років я на роботі навіть пива не випив. У них в голові лише "мані-мані". А про "затвердження протоколів" після змагань, як у нас, вони й не чули.