Лупу вигравала, щоби... побачити себе на екрані

Експериментальним можна назвати для збірної України юніорський Чемпіонат світу з легкої атлетики, який завершився у столиці наступної Олімпіади – Пекіні. Тримаючи "на прицілі" олімпійський 2008 рік, наша делегація вирушила туди на десять днів раніше, аби випробувати один з варіантів акліматизації. Честь України у столиці Китаю, як відомо, захищали і дві буковинки – Наталка Лупу та Ольга Михайличенко із с. Маршинці Новоселицького району (офіційний партнер – ТОВ "Родничок"). Наталка фінішувала четвертою у фінальному забігу на 800 м, а в естафеті 4х400 м вони з Ольгою та партнерками по команді пробилися до фіналу, де посіли 7 місце (3.36,97) і впритул наблизилися до юніорського рекорду України.
Важка акліматизація
Першою про те, як пройшла "олімпійська репетиція", "МБ" розповіла Ольга Михайличенко.
– Важко було акліматизуватися там. По-перше, ми туди прилетіли по їхньому о 4-й ранку. В літаку ніхто не спав, не хотілося. А там спати перший день нам не давали, треба було перетерпіти. Другого дня у нас з Наталкою був контрольний біг. Намучилися – дихати нічим. Загалом, збори видалися важкими. А вже ближче до змагань стало легше. Я найкраще почувалася заключного змагального дня, коли ми бігли фінал естафети. Хоча деякі досі ще не акліматизувалися (сміється – авт.). З нами, до речі, їздила науково-дослідна група, через день обстежували. Сказали, що після змагань повідомлять всіх, як наш організм звикав до нових умов. Але так нічого й не сказали...
– Як гадаєш, пік форми минув чи процес акліматизації завадив показати свій кращий результат на 400-метрівці?
– Важко сказати, просто важко біглося. "Ожила" вже в естафеті. Проте, вважаю, що в Пекіні я багато чого навчилася, набралася цінного досвіду, тож дуже вдячна керівнику ТОВ "Родничок" Іванові Семенюку та іншим людям, які посприяли моїй поїздці до Китаю.
Після фінішу спершу хотіла заплакати
Минулорічна чемпіонка Європи серед юніорок Наталка Лупу, звісно, і в Пекіні входила до числа претенденток на медалі. Це підтвердили і попередній та півфінальний забіги, які вона спокійно виграла.
– Принципово вигравала ці забіги чи для впевненості?
– Тоді ще відносно легко було, ось і вигравала. У півфіналі всі дівчата були майже рівні, та ще й почали не дуже швидко, тож на фініші можна було й "пролетіти". Тому я почала фінішувати за 300 метрів. Утрьох з кенійкою і британкою фінішували майже разом. Кенійка ще й штовхалася ліктями. Але я все-таки виграла. Так я спокійніше і впевненіше почуваюся. Був ще один суттєвий фактор. Як побачила, що переможців показують великим планом на гігантському екрані на стадіоні, мені сподобалося, і захотілося, щоби мене теж так показали. Подумала, може, мама мене побачить по телевізору, або перший тренер Володимир Степанов. Йому теж великі вітання і подяка за все, що він для мене зробив.
– Перед фіналом керівники української делегації "накручували" на медаль?
– Усі нас підбадьорювали, але жодного тиску не було, слава Богу.
– Четвертому місцю більше зраділа чи засмутилася?
– Я почала фінішне прискорення десь за 100 метрів, коли побачила, що обганяє співвітчизниця Анжеліка Шевченко, яка майже завжди залишається позаду мене. Вибралася на третю позицію і на якусь мить вже відчула себе бронзовою призеркою. Але вже у клітках з-за спини несподівано вискочила американка, і я вже не встигла ще раз переключитися... Зрозуміла, що четверта... Спершу сильно засмутилася, тим більше, що програла якихось 15 сотих секунди. Хотілося навіть заплакати від відчаю. Але потім відійшла, усвідомила, що це – теж пристойний результат. На своєму першому Чемпіонаті світу я була 25-ю, тож трішечки – піднялася. Головне у дорослому спорті – піднятися на високий рівень. А юніорські змагання – лише сходинка до цього.
З чемпіонкою світу тренувалися разом
– З чемпіонкою світу Ольгою Крістя з Молдови ви вже не раз зустрічаєтеся на доріжці...
– Торік на неофіційному юніорському чемпіонаті СНД у Тулі вона перемогла, а я була другою. А на юніорському Чемпіонаті Європи в Каунасі, де я виграла, вона була третьою. Ми і в Кисловодську на зборах зустрічалися, кроси разом бігали. Вона, до речі, вже на Олімпіаді виступала, має кращий результат 2.01,35 (у Наталки особистий рекорд – 2.02,66 – авт.).
Лупу – у "Партії Гешка"
– Себто ти зраділа більше, що вона виграла, ніж якби першою була кенійка?
– Авжеж! З кенійцями у нас особливі рахунки (сміється – авт.). Я вже вступила до "Партії Гешка – боротьби з пануванням африканців на середніх дистанціях".
– В естафеті ваш півфінал був майже як фінал...
– Коли тренер сказав, що ми увійшли до фіналу, спершу не вірилося. Лише з другого разу усвідомили. Взагалі я дуже люблю бігати естафету. В фіналі могли реально бути шостими. Просто Анна Плотіцина у півфіналі пробігла супер, а на другий день її не вистачило. Але вона молодець! Інша після стометрівки з бар’єрами могла взагалі відмовитися від такої естафети. А вона – з характером! Шкода, що трішки не дотягнули до юніорського рекорду України (3.36,64, встановлювала його і Лупу – авт.). У Ольги ще буде нагода стати рекордсменкою в цій номінації наступного року. А ми з дівчатами домовилися спробувати пробитися на молодіжний Чемпіонат Європи наступного сезону і атакувати там молодіжний рекорд України (3.33,63 – авт.).
– Як вам китайська кухня?
–Не дуже. Особливо спочатку важко було призвичаїтися. Думали, що доведеться голодувати (сміється – авт.). Хоча "наші" страви теж траплялися – курчата, сосиски, кукурудза, тістечка дуже смачні. Щоправда, ми з Ольгою їх не їли – дієта.
– Сезон завершено?
– Маю стартувати 1 вересня в Італії, а потім можна буде перепочити. І знову "в бій"!