Подвійний тріумф відсвяткував на юніорському Чемпіонаті світу з веслування на байдарках і каное 17-річний буковинець Олександр Дяченко. Ці нагороди пішли до активу не рідних для Сашка Новодністровська й України, а Московської області та збірної Росії.У чеській Рачиці вихованець Сергія Осипенка став чемпіоном на дистанції 1000 метрів у байдарці-четвірці та на 500-метрівці у байдарці-двійці. Причому у двійці Олександр захищав кольори Росії разом зі ще одним українцем Віталієм Юрченком із Цюрупинська, який також потрапив до збірної нашого північного сусіда.
На 500-метрівці тандем Дяченко – Юрченко буквально вирвав перемогу, змусивши суддів визначити володарів найвищих нагород ретельним вивченням плівки фотофінішу.
Радіючи за успіхи буковинського веслувальника, який після золотого дубля на юніорському Чемпіонаті світу став майстром спорту міжнародного класу й офіційним кандидатом до олімпійської збірної Росії, та його наставника Сергія Осипенка, який вже заслуговує на звання заслуженого тренера, не можемо задатися логічним запитанням: "А чому цей хлопець прославляє Росію, а не Україну?"
Державний тренер з веслування на байдарках і каное Мінсім’їмолодьспорту Олександра ЧЕРЕДНИЧЕНКО припускає, що вдома Дяченка не змогли би вивести на такий високий рівень. Це звучить як виправдання, хоча визнаємо, що у Новодністровську умови для занять цим видом спорту помітно поступаються тим, у яких тренуються європейські лідери. Але, з іншого боку, можна згадати титулованого бігуна Івана Гешка, який досяг світових вершин, тренуючись у Кіцмані.
Проте якщо в Новодністровську, як вважають окремі фахівці, неможливо підготувати чемпіона світу, цей талановитий хлопець потрапив би до поля зору наставників збірної України.
У цій ситуації доречно запитати: куди дивилися керівники місцевого спорту?
– Тренер Сашка Сергій Осипенко, який працює у Новоднівстровську, говорив про великий потенціал свого учня, про те, що тренери збірної його ігнорують і що ним цікавляться представники інших країн, – зазначив начальник відділу з питань фізичної культури і спорту ОДА Георгій МАЗУРАШУ. – Звісно, якби серед нас був провидець, який спрогнозував би майбутнє чемпіонство Сашка в дуеті з іншим українцем, ми могли би разом із колегою з Херсонщини вдатися до якихось крайніх методів, аби добитися включення цих хлопців до збірної України. Але тоді вони ще мали набагато скромніші досягнення. Тому особисто я, приміром, просто писав листи до Міністерства з пропозиціями звести до мінімуму суб’єктивізм (рішення "тренерських рад") під час визначення складу збірних команд для поїздок на міжнародні змагання. Обговорювали ми з Сергієм Осипенком і перспективи повернення Дяченка додому через вступ до Чернівецького національного університету. Але про що тут можна говорити, якщо цього року, приміром, з чотирьох спортсменів, яких до вступу на фізкультурну спеціальність педагогічного факультету ЧНУ "рекомендувала" облдержадміністрація, на навчання на умовах державного замовлення потрапили лише двоє. До того ж, один із них, якщо вірити неофіційним джерелам, дав хабара. Реально ж ми не могли гарантувати йому навіть вступ, адже вже не перший рік "спортивні пропозиції" обласної влади зазнають фіаско в національному університеті. Як би там не було, Україна втратила потенційного претендента на олімпійські нагороди, а ми отримали від росіян черговий урок на тему "Як треба цінувати і підтримувати талановитих спортсменів"…
– Я можу частково погодитися з думкою Олександри Чередниченко щодо того, що за наших умов вивести Олександра на такий високий рівень було б складно, – продовжує тему перший тренер Олександра Дяченка – Сергій ОСИПЕНКО. – Але це не означає, що тут неможливо готувати чемпіонів! І приклад Гешка тут доречний. Просто потрібно, щоби в підготовці цих чемпіонів були зацікавлені не лише декілька ентузіастів – потрібна справжня всебічна державна підтримка. Без максимально об’єктивних критеріїв відбору до збірної теж не обійтися – це якщо аналізувати причини непоодиноких втрат Україною талановитих веслувальників. Я справді сподівався, що Сашка "візьмуть на олівець" тренери збірної України, адже певні успіхи у нього були.
– Ви маєте намір подати документи на присвоєння звання заслуженого тренера України?
– Формально я ніби маю право отримати це звання. Але в столиці мені вже натякнули, що не варто подавати документи – мовляв, навпаки, "дістанеться на горіхи" через те, що мій учень представляє іншу країну. Але ж не я Сашка порадив росіянам, а наша система підштовхнула його на той шлях. Я особливо не рвуся в заслужені – буде як буде…
– Не цікавилися у Сашка, коли він привезе світові медалі до рідного Новодністровська?
Збирався приїхати додому наприкінці вересня. Тоді і дізнаюся, які ще спортивні плани він виношує. І чи не забув він свого першого наставника (сміється – авт.).
