Патріархові буковинського спорту Миколі Гонжі, який майже 40 років очолював кафедру фізвиховання Чернівецького національного університету, 19 травня виповнилося 80 років. На жаль, перенесений інсульт не дозволив йому відсвяткувати ювілей так, як мріялося рік тому. Проте, навіть перебуваючи на нелегкому етапі боротьби за одужання, Микола Тимофійович живе думками про продовження своїх спортивно-історичних досліджень. Між тим, він сам є яскравою частиною історії місцевого спорту.
Завдяки ролі циркового борця сім’я вижила під час війни
Війна закинула сім’ю Гонж до Баку, де батько Тимофій будував літаки на евакуйованому заводі. Трагічна пожежа забрала життя голови сім’ї, і юний Микола став надією родини. Тому спортивної статури юнак пристав на пропозицію випробувати себе в ролі циркового борця. Завдяки його роботі в місцевому цирку сім’я отримала рятівну "зайву" продовольчу картку. В цирку юний Микола Гонжа виступав також як силовий жонглер. А принагідно був і успішним спортсменом – представляв республіку в боротьбі, боксі, метанні молота і диска.
– Коли я захотів піти вчитися до інституту фізкультури, з цирку мене не хотіли відпускати, – згадує Микола Тимофійович. – У Баку я закінчив ще й морський технікум. Але серце розривалося між цирком і спортом. У спорті мені, вважаю, все-таки не щастило. Так і не став майстром спорту… Пригадую, вже після повернення в Україну, на матчі з Росією метнув молот за чотири сантиметри від майстрівського нормативу. Мене вже добре знали в легкій атлетиці, дехто казав, мовляв, можна було вже й "натягнути" ті декілька сантиметрів, але тоді Україна вийшла би вперед на три очки, а цього судді допустити не могли. Іншим разом перевершив норматив майстра спорту в метанні диска. Але не встиг зрадіти цьому успіху, як судді виявили, що діаметр кола для метання був нестандартний і результати анулювали.
Чиновники до поважного наставника виявилися черстві
Натомість, на чолі кафедри фізвиховання Миколі Гонжі вдалося стати рекордсменом.
– Із задоволенням працював на цій посаді, із задоволенням досліджував і писав на теми історії буковинського спорту, пишаюся тим, що мав честь допомагати поєднувати навчання із серйозними заняттями спортом багатьом відомим спортсменам області, – каже Микола Тимофійович. – Хоча досі не дає мені спокою те, що вже після моєї відставки з посади керівника кафедри, вважаю, не зробили все для того, щоби студентом ЧНУ став тоді ще перспективний Іван Гешко, який тепер є гордістю нашого краю і всієї держави. З приємністю згадую, як мій вихованець Ігор Григораш виборював нагороди на чемпіонаті СРСР з метання молота і був четвертим на Всесвітній універсіаді.
Колеги Миколи Тимофійовича декілька разів клопотали про присвоєння йому звання "Заслужений працівник фізичної культури і спорту України", але в столиці, очевидно, так і не дочитали до кінця його поважний послужний список. Хоча від цього його заслуги перед буковинським спортом не стали меншими. І дай Боже, щоби ювіляр ще багато років тішив рідних та ділився з колегами своїм цінним спортивним досвідом.
