У 1952-1962 роках Леопольдові Барановському не було рівних у мотоспорті в Чернівецькій області. 15-те місце у всесоюзних змаганнях на мотоциклах 1959 року в Кишиневі, дев’яте місце по Україні 1954 року, стабільне перше місце в області. Це – висоти, яких досягнув Леопольд Єфразимович у мотоспорті. І хтозна: можливо, якби він не покинувв цей спорт, Буковина мала би мотогонщика світового рівня.
У 12 років сам навчився їздити за кермом
Леопольд Барановський народився 20 листопада 1932 року в селі Жучці (тепер район Чернівців). Хлопчик ріс із мамою і бабусею. Жорстокість сталінського режиму не оминула його маленького світу. Коли Леопольдові було сім років, репресували матір, при цьому давши дитині підписати "якийсь папірчик". Не замислюючись, Леопольд поставив свою дитячу закарлючку. Лише потім дізнався, що підписався під вироком своїй матері. Та, звісно, навіть якби він цього не зробив, нічого би не змінилося...
Хлопець залишився зі сліпою бабусею. Вона прала білизну людям, а він мив машини. Їздити за кермом навчився у 12 років, бо коли мив машини, спостерігав за водіями. До речі, у Леопольда майже зовсім немає освіти: він закінчив два шкільні класи. Проте у нього виявилися неймовірні здібності до техніки. Він міг придбати старий заводський мотоцикл і зробити з нього суперпотужний транспорт. Так само зробив і машину. А недавно спостеріг, що у квартирі – недосконале опалення, яке забирає багато газу. І за власною схемою переобладнав , тож тепер у помешканні тепло, а газу витрачається удвічі менше. Усе життя Леопольд Єфразимович працював токарем на панчішній фабриці. Цієї професії також навчився випадково, допомагаючи робітникам. Леопольд Єфразимович зізнається, що, якби мав освіту, був би видатним чоловіком.
На мотоциклі заїхав до кабінету директора школи
Але головним захопленням пана Леопольда, яке прославило його і водночас завдало багато болю, став мотоспорт. Почав їздити на мотоциклі в армії. Вже тоді зі швидкістю 60 кілометрів на годину міг їхати стоячи, при цьому по-військовому віддаючи честь глядачам. До мотоклубу прийшов у 22 роки і відразу обігнав найкращих гонщиків. Ті йому дуже заздрили і постійно робили всілякі капості у мотоциклі: то настройки зіб’ють у системі запалення, через що мотоцикл їхав, як черепаха, то ще щось підкрутять. Помітивши це, Леопольд почав забирати мотоцикл додому, а коли начальник заборонив це робити (транспот був державний), придбав свій. Точніше, придбав лише "коробку", а двигун та інші деталі додав сам, зібравши з різноманітного металобрухту. І то так майстерно, що ніхто не міг з ним зрівнятися у швидкості та потужності. На своєму ІЖ-350 гонщик творив дива.
– Якось проїжджав вузький міст, – розповідає Леопольд Єфразимович. – А попереду їхала вантажівка з дошками, що звисали з кузова. Я не мав терпіння волочитися за машиною і по тих дошках виїхав просто на неї. Водій нічого не зрозумів, почав сваритися, що йому щось заважає їхати, а потім, як подивився, що у нього над головою мотоцикл, то аж занімів.
А одного разу посперечався з другом, що на мотоциклі заїду на другий поверх до кабінету директора школи. І що ви думаєте? Заїхав!
Їздив без амортизаторів, тож після змагань тиждень боліли м’язи
Пан Леопольд спочатку їздив без прав, бо тоді селянам не видавали паспорти, щоби вони не втікали із сіл. Через це перші його перемоги у мотоспорті ніхто не брав до уваги – немає прав. А вже потім його почнуть запрошувати виступити за область, і майже завжди він буде першим. Заправлявся авіаційним пальним (еквівалент сучасного найякіснішого бензину), яке йому постачав знайомий авіатор, великий його шанувальник. Проте техніка швидко змінювалася, а коштів на нові деталі не було. Гонщик їздив без амортизаторів, тож після змагань тиждень боліли м’язи
– На всесоюзних мотоперегонах у Кишиневі 1959 року мені вдалося посісти 15-те місце, – згадує Леопольд Єфразимович. – Але коли після змагань мій мотоцикл оглядали, сміялися, як це я на такому "мотлосі" так добре проїхав. Адже гонщики інших республік вже їздили на сучасному транспорті. Це те ж саме, що виставити на змагання радянський ІЖ і сучасний японський мотоцикл.
Справу про присвоєння звання майстра відклали, а потім закрили
Леопольдові вручали грамоти, про нього писали статті. Він був молодим, відомим, сповненим сил. І так би воно, мабуть, ще довго тривало, якби його найзаповітніша мрія – стати майстром спорту – не луснула, як мильна бульбашка. Дарма, що він перевиконав норму майже удвічі (за тодішніми правилами, для майстра спорту потрібно було 100 очок, а він набрав аж 180!). Через заздрість суперників та непевну політичну біографію (мати – репресована) розгляд справи про присвоєння звання майстра відклали у найдальшу шухляду, а потім і взагалі закрили.
– Тоді я зрозумів, що більше не хочу займатися мотоспортом, – каже Леопольд Єфразимович. – Який сенс? Майстра у мене вже все одно не буде. А калічити себе не хотілося. Багато знайомих гонщиків на все життя залишилися в інвалідному візку. Я радий, що залишився цілим та неушкодженим. Нещодавно друзі намагалися знову порушити питання про присвоєння звання майстра, але їм відмовили зі словами, що минуло 50 років і зараз вже нічого не доведеш.
Наступне захоплення – автомобілі
Залишивши мотоспорт, пан Леопольд зайнявся автомобілями. Маючи лише кузов, змайстрував собі прототип військової машини. Далі працював на панчішному заводі. "В работе и быту был скромен", – як писали про нього у робітничій характеристиці. Мав дружину, є донька. Зараз живе сам, але не сумує, бо має багато роботи: 20 листопада у Леопольда Єфразимовича – 75-річчя! Тож він посилено готується до цього свята – робить ремонти, наводить лад.
– Приїде дочка з онуком із Тернополя, та ще, може, запрошу кількох друзів, то й усе, – планує пан Леопольд.
А ми зі свого боку щиро вітаємо цю незвичайну і талановиту людину з ювілеєм.