На думку вченого, те, що хлопчиків з пелюшок намагаються переконати в тому, що плаксою бути соромно, цілком помилково. Через таке виховання чоловіки привчаються без сліз терпіти біль, приховують свої справжні почуття і в підсумку розплачуються за це виразкою шлунка, колітами – типовими недугами прихованої печалі.
Виявляється, сльози далеко не завжди вважалися ознакою слабкості. Скажімо, давньогрецькі герої зовсім не соромилися своїх сліз. І з точки зору лакримології, діяли правильно. Річ у тому, що разом зі сльозами організм позбувається багатьох токсичних речовин, котрі в надлишку утворюються під час значних фізичних та психічних навантажень.
Не менш корисно почухуватися – хоча це також не прийнято робити на людях. Вчені з’ясували, що любов мавп до ретельного вичісування шерсті одна одній пов’яана не лише з пошуком паразитів чи бруду, але й сприяє виділенню гормону радості – ендорфіну.
Він виявляє заспокійливу й ейфоризуючу дію на центральну нервову систему. І в людей відбувається те ж саме. Причому, підтримуючи норми етикету, люди навчилися частково компенсувати чухання пустопорожньою балаканиною. Недаремно існує вислів "чесати язиком".
