Довгі заробітки для багатьох чернівчан стали мало чи не єдиним способом забезпечення сім’ї коштами. Прийнято вважати, що тим, хто залишається вдома, легше. Однак, за їх словами, це – тяжке випробування для подружжя загалом.– Мій чоловік поїхав до Португалії спочатку на рік, – розповіла "МБ" чернівчанка Олена. – Але відпрацював там понад чотири роки. Щороку він, звісно, приїздив додому на декілька днів, але це мене мало втішало. Хоча й рішення про заробітки ми прийняли разом. Я знала, що буде важко. Але, що буде ТАК важко, не уявляла.
Перші декілька місяців, було стерпно – дитині був майже рік, тож увесь час я приділяла їй. У місті ані моїх, ані чоловікових родичів немає, а відсутність допомоги з боку відчувалася дедалі більше. З кожним тижнем ставало дедалі важче. Проблеми ліпилися до мене, як до снігової кулі. Було важко і фізично, і морально, хоч вовком вий. Нервові стреси вилилися в глибокий невроз. Відсутність інтимних стосунків призвела до гормонального розладу, з’явилися інші болячки. У декількох лікарів я стала постійним клієнтом. А до невропатолога ходила найчастіше.
Звісно, я рятувалася як могла: їздила до родичів, зустрічалася з друзями, але повних сімей (де чоловік і дружина разом) намагалася уникати. Коли минав другий рік самотності, я почала переосмислювати сенс життя. І вирішила, якщо я не можу змінити обставини, треба змінити ставлення до них. Наш синок на цей момент вже трохи підріс, тож я віддала його в садок. Знайшла роботу. А разом – і коханця. Я змушена була вдатися до цього кроку, та й лікарі радили "якось виходити" зі становища.
Дуже велику увагу я приділяла дитині. Мені вдалося виховати її без відчуття "безбатьківства". Я сама виросла в сім’ї, де батьки розлучилися, тому в жодному разі не хотіла такої долі своїй дитині. Я постійно повторювала: "Тато завжди з нами, він думає про нас, пам’ятає". Коли чоловік телефонував, давала трубку синові. Він жодного разу, навіть, не засумував, знав: тато ось-ось прийде.
Вже минув рік, як чоловік повернувся. Наші стосунки тепер стали міцніші, змістовніші. Ми дуже цінуємо і кохаємо одне одного.
Коментарі
Оксана ПЕНДЕРЕЦЬКА, психолог:
– Тривала розлука – серйозне випробування для почуттів. Серед негативних наслідків такої ситуації є:
- відвикання партнерів від спільного проживання;
- ревнощі, що виростають із дефіциту інформації;
- болісне переживання самотності кожним із партнерів;
- відчуття безпомічності, недієздатності одного із партнерів, якщо на іншому (який на заробітках) завжди лежала відповідальність за безпеку, побутові справи, прийняття рішень, організація дозвілля тощо;
- труднощі у вихованні дітей (якщо йдеться про подружню пару з дітьми);
- сексуальні проблеми.
Особливо важко переживають розлуку партнери, які від початку побудували стосунки із порушенням особистих меж. Так зване "проростання одне в одного" тільки в любовних романах виглядає романтично, а в житті це – втрата власного "я", невміння існувати окремо одне від одного.
Розлуку легше переживають пари, які побудували партнерські стосунки із однаковою цінністю кожного з них, в яких непорушним правилом є повага і довіра до іншого.
Крім того не слід забувати, що існує чимало можливостей почути і побачити одне одного і на відстані – телефон, смс, електронна пошта, веб-камери, фото, ICQ. Це значно полегшує життя в розлуці.
Для того, щоби розлука не стала руйнівною для стосунків і не надто травмувала психологічно партнерів, варто:
- довіряти одне одному (зрештою, для чого вам стосунки без довіри?)
- сприймати розлуку як важливе випробування для ваших почуттів, яке ви успішно здолаєте, з якого вийдете мудрими і зміцнілими;
- активно використовувати всі можливі засоби зв’язку;
- позбутися неконструктивних думок на зразок "де вона зараз", "що він зараз робить", "з ким вона"; справжнього стану речей не дізнаєшся, змінити ситуацію не можеш, а психологічна напруга величезна;
- відволікатися, заповнювати свій день потрібними і цікавими справами;
- болісні думки на кшталт "як мені погано без тебе" переформульовувати в приємні "як мені було/буде добре з тобою". Для цього згодиться все – перегляд фотографій, прогулянка вашими улюбленими місцями, обід в улюбленому ресторані, все, що може викликати приємні спогади;
- спілкуватися – не відмовляйте собі в контактах з родичами, друзями, співробітниками.
Роман РУДНИЦЬКИЙ, психотерапевт, сексопатолог:
– Сім’ї, в яких один із подружжя їде на заробітки, повинні усвідомлювати, що їх до цього ніхто не примушує. Насправді вони свідомо міняють повноцінне сімейне життя на заробітки. Це спочатку може видаватися, що розлуку можна безболісно перенести. Але неминуче з’являються невротичні реакції, які призводять до депресій і сексуальних розладів. Це однаково важко і тим, хто залишився і тим, хто поїхав, і членам їхніх сімей.
Людина буде здоровою, якщо в ній гармонійно поєднане душевне, фізичне та сексуальне здоров’я. Природа передбачила виконання статевої функції лише в парі з людиною протилежної статі. Все інше – сурогатні форми статевого життя або збочення. Людина може не знати сексуального життя до 20 і 30 років. Але, якщо вже почала вести статеве життя, то утримання – небезпечне для здоров’я. Тривала відсутність сексуальної функції може призвести і до неврозів. Тому потрібно виходити із становища, наприклад за допомогою предметів сексуальної індустрії. А пошук інших парнерів ризикований венеричними захворюваннями.
Нинішня міграція українців – найстрашніша, її називають повзучою, чорною міграцією, бо їде заробляти кошти мати, берегиня дому. Це справжня трагедія. Дитина отримує величезну душевну травму. І, як правило, всі такі діти – майбутні клієнти психологів та психотерапевтів.
Єдиною порадою, як уникнути негативних наслідків від розлуки – взагалі не їхати. Коли ще немає дітей, краще їхати у парі. Але якщо один із подружжя наважився поїхати на заробітки, перш ніж з’являться психологічні проблеми – треба звернутися до фахівців.
