%0%Чернівецьке подружжя Романа та Галини Запотоцьких познайомилося, коли майбутня дружина заплатила за судженого один рубль штрафу в автобусі. Після того Роман запросив Галину на побачення, а через півроку вони одружилися.
– Я їхала з роботи автобусом, в якому їхав і Роман зі своїм другом, – розповідає Галина. – Почула шум на задньому майданчику: хлопці не купили квитки, а контролер вимагав штраф. Я сказала контролерові, що заплачу за цих молодих людей штраф, нехай він залишить їх у спокої. Хлопці були молоді та гарні, а довелося червоніти перед пасажирами. Мені стало незручно за них.
– Мені треба було вийти на наступній зупинці. А вийшов там, де вийшла майбутня дружина. Провів її додому. Обіцяв повернути гроші. Наступного дня пішли в кіно, а потім – до парку. Чи то кохання з першого погляду було, чи за штраф соромно стало, не знаю, – жартома зізнається Роман.
Молодшого сина назвали на честь героя фільму
Знайомство подружжя відбулося навесні 1974 року, а одружилися закохані у грудні. Сталося це у Казахстані, куди батьки Галини переїхали "освоювати цілину" з Кіровської області Росії. Роман же потрапив туди на комсомольську будову після служби в армії.
– У нас весілля як такого не було, – розповідає Роман. – Зробили невеличку вечірку, куди запросили знайомих – моїх та дружини.
Сім років подружжя прожило у казахському місті Джамбул, а потім повернулися на Буковину, звідки родом Роман. У Казахстані у подружжя народився перший син Роман, а в Україні – середній Богдан та молодший Едгар.
– Едгаром назвали тому, що тоді модним був фільм "Едгар і Крістіна". До того ж ми дуже часто їздили до Прибалтики до друзів, а там це ім’я дуже поширене, – пояснює батько.
Дружина-росіянка вивчила українську, коли старший син пішов до школи. Галина сідала з Романом за "Буквар", і разом вчили мову. Батьки Галини спочатку скептично поставилися до переїзду молодят на Буковину, адже вважали, що тут усі "бандери". Але коли приїхали в гості, переконалися у протилежному.
– Батьки знали, що Роман – працьовитий і буде мене захищати, – каже Галина. – Коли ми їх возили Карпатами, вони побачили, що тут ніде не стріляють. Тоді й заспокоїлися
Від смерті врятувала сорочка, яку подарувала дружина
За 33 роки спільного життя Романа і Галини траплялися й сварки, але подружжя завжди мирилося. Коли жили у Казахстані, трохи посварилися, і Роман згарячу приїхав до Чернівців.
– Одного вечора так рознервувався, що сів на мотоцикла і з Чернівців через усю Україну та пів-Росії вирушив до Казахстану. На мотоциклі домчав аж до солончаків біля Аральського моря. Ногами по солончаках пройти можливо, але якщо не в тому місці ступити, можна провалитися. Я ледь не загинув. Виступила солона рідина, мотоцикл затягнуло, а я відкотився. Потім пішки йшов до залізниці "енну" кількість кілометрів – весь у солоному болоті. Трохи просушився, а далі сів на потяг.
На Романові була сорочка, яку йому подарувала дружина. Галина вважає, що саме вона врятувала життя чоловікові.
– Він її потім ніколи не знімав, доки не пірвалася зовсім, – каже Галина. – Якось у цій самій сорочці чоловік потрапив у аварію. Мотоцикл сплюснуло, а він живий залишився.
Роман дивує дружину приємними сюрпризами. Якось за три дні до Нового року приніс букет ромашок.
– Я йшов повз дослідну станцію в Годилові. Дивлюся – у долині біліють ромашки. Не знаю, як квіти до такої пізньої пори вціліли. Очевидно, у тій долині вітрів не було і земля не мерзла, – припускає Роман Михайлович.
"Вже 33 роки
покупка – вдала"
Ще один подарунок для жінки зробив, коли поїхали на її батьківщину – у Лузу Кіровської області. Галина дуже хотіла подивитися, де народилася.
– Ми саме купили авто. Кажу дружині: "Поїхали!". Проїхали тисячі кілометрів, а до Лузи залишилося 80 кілометрів. Цей шматочок ми долали цілу добу. Там бездоріжжя, ліси. До Кірова дороги нормальні, а від міста до райцентрів дістаються по "зимнику"– замерзлому болоті. Ми й топилися, і дітей з авто через вікна витягали, бо "легковик" загруз у річці. Йшли пішки, знайшли трактор і так витягнули авто. А назад до Кірова поверталися залізницею, – розповідає про свої пригоди Роман Михайлович.
Випадок з "купівлею" в автобусі подружжя згадує й досі. Та це не єдина історія.
– Я за чоловіка ще й у "загсі" заплатила один рубль сорок копійок, – каже дружина.
– Ми прийшли розписуватися. Я до кишень – грошей нема. Вона заплатила і тоді, – пригадує з усмішкою Роман.
– Чоловік каже: "Купила мене за рубль сорок", – сміється Галина. – І дякувати Богу, вже 33 роки покупка вдала.
