Чернівецьке подружжя Філіпових мешкає у колишньому гуртожитку на вулиці Івасюка і виховує дев’ятьох дітей. Коли кореспондент "МБ" завітав до них у гості, вдома були лише мама – пані Євгенія та найменші діти – 11-річна Жанна, 10-річний Сашко і шестирічний Дениско. І хоча було вже за дев’яту вечора, решта, як висловилася жінка, "ще в дорозі, адже для чоловіка та старших синів робочий час не закінчився". Жінка із сумом додала, що тепер великій родині зібратися разом дуже важко.
"Щодня від світанку прала, а потім до півночі варила їсти"
Доля звела 19-літню Женю та 20-річного Володю у Чернівцях, хоча обоє були із села Стерче Глибоцького району. Хлопець працював на "Електронмаші", а дівчина навчалася в одному з технікумів. Одружилися восени 1978 року. Обоє – з багатодітних родин: в сім’ї Володимира було 11 дітей, а батьки Євгенії виховали трьох дочок та сина. Тому молодята теж мріяли про велике сімейство. Хоча пані Євгенія зауважує, що, якби не оптимізм чоловіка, ніколи б і не подумала про те, що стане багатодітною мамою, адже він завжди підбадьорював: "Скільки Бог дасть, стільки й буде".
Проблеми з житлом та зневажливе ставлення тодішніх чиновників до багатодітних родин пригнічували молоде подружжя. Лише 1985 року виділили їм одну кімнатку в гуртожитку. На той час у них було вже троє дітей. Згодом у цьому ж гуртожитку дали вже дві кімнати, а потім – ще дві. Родина ж Філіпових збільшувалася – діти народжувалися одне за одним з
різницею в один-два роки.
– Переглядаю минуле, і мені здається, що то була не я, – каже жінка, – настільки важко тоді було… Світа Божого не бачила. Щодня прала вручну від ранку до полудня, не розгинаючись. Яка тоді була в мене машинка? Після цього починала готувати їсти. А варити треба було багато! Бувало, що не встигала і варила до півночі, а то й до самого ранку… Такий у мене був режим роботи!
"Щаслива, що в мене добрі діти і золотий чоловік"
У родині Філіпових – семеро синів та двоє доньок. Володимир – батько сімейства – любить жартувати, що у них – троє дівчаток, маючи на увазі й маму. Всі діти дуже талановиті, розумні, допомагають одне одному. Четверо старших синів мають або ще здобувають вищу освіту, водночас працюють, допомагаючи родині. Приміром, 25-річний Яша трудиться на двох роботах. Буває, що відпочиває на добу лише три години. Саме він найбільше утримує сімейство. А 23-річний Віктор навчається на філософсько-теологічному факультеті ЧНУ,
вільно володіє англійською мовою.
– У нього – дуже милосердне серце, – каже про сина мама, – допомагає дітям, хворим на церебральний параліч. І хоча власних доходів не має, бо вчиться стаціонарно, на заощаджені гроші купив упаковку соку для цих дітей.
А 17-річна Міла закінчила курси масажу, мріє бути психологом, щоби допомагати знедоленим дітям. Однак серйозні проблеми із зором не дозволили дівчині вступити до медучилища, її навіть
звільнили від випускних іспитів у гімназії, щоби не напружувала очі.
Найменші – Жанна, Сашко та Дениско – відвідують музичну школу. Шестирічний Дениско – "зірочка" першого класу. На фортепіано він виконує п’єси вже за четвертий клас.
– Добрі діти – я щаслива, а ще щасливіша, що чоловік у мене золотий, – каже Євгенія Василівна. – Буває, що діти всі полягають спати, а ми з Володею ще ходимо, щось робимо. Чоловік подивиться на них і каже: "Подивися, Женю, скільки дітей у нас! А вони повиростали... Скільки від нас людей!"
"Для себе жити нецікаво"
Євгенія Василівна каже, що ніколи не відчувала себе повністю захищеною. Соціальних виплат вистачало лише на десяту частину всього необхідного. Однак родині щастило на добрих людей, які й одягали, і допомагали матеріально. Тепер Філіпови вже не потребують допомоги, зате допомагають іншим, а найбільше – багатодітним сім’ям.
– Для себе жити нецікаво, жити для інших – значить жити для Бога, – переконана пані Євгенія. – Треба більше віддавати, ніж брати. Щаслива і блаженна та людина, яка віддає.
Наприкінці нашої розмови зателефонував чоловік.
– Володя дзвонить. Ось подивіться, як він записаний у мене в телефоні – "Лялечка"! – радісно вигукнула дружина.
Батько родини повідомив, що буде вдома за годину, запитав, як діти, що на вечерю.
– Перчику тобі дам, перчику! – засміялася жінка.
– Нічого б не хотіла змінити в своєму житті, – звернулася вже до мене багатодітна матір. – Шкодую лише, що чоловіка мало слухалася – народила би ще більше дітей. Так, це справді дуже важко, але воно того вартує. Такого щасливого материнства я би побажала кожній жінці.
