Дитина була травмована під час пологів. Ольга одразу зауважила, що в донечки надто сплющена голівка з одного боку, та сподівалася, що поступово вона вирівняється. До того ж лікарі-спеціалісти, яким показала дитину, заспокоїли, мовляв, не хвилюйтеся, все минеться. Серйозні проблеми почалися, коли доні виповнилося півроку, – після щеплення. Тоді дівчинку ледве врятували, та вона почала відставати у розвитку від своїх ровесників. Перші кроки зробила у два роки і розмовляти навчилася дуже пізно. Медики встановили діагноз "дитячий церебральний параліч" і відверто заявили матері, що дитина не доживе й до п’яти років. Життя Ольги перетворилося на справжнє пекло – вона не могла ні їсти, ні спати, відчуваючи власну провину і розпач перед неможливістю щось змінити.Жінка кинулася шукати порятунку в молитвах. І через свою знайому зійшлася з людьми, котрі від імені свого духовного наставника порадили їй перехрестити доньку, давши їй інше ім’я, яке вона повинна вказати сама. У пошуках священика, котрий повинен був здійснити цей обряд, Ольга об’їздила чимало церков та монастирів у різних областях України і зрештою, як їй здалося, знайшла його в одному із сіл неподалік ... Чернівців. Дівчинку похрестили вдруге – і вона пережила своє п’ятиліття. Зараз їй уже 13 років. Вона ходить до звичайної міської школи і зовні майже нічим не відрізняється від своїх однолітків.
– Проте донька й досі перебуває на диспансерному обліку в неврологічному диспансері, – плачучи, поскаржилася Ольга. – І лікарі кажуть, що в неї багато проблем зі здоров’ям. Вона зовсім не дружить зі своїми однокласниками, зате охоче грається з малими дітьми. Тому я не маю спокою ні на хвилину.
На перший погляд може здатися, що в жінки все чудово. У неї – престижна робота, гарна сім’я, та й друга дитина народилася цілком здоровою. Але Ольга й досі вірить у безмежну силу свого духовного наставника, котрого, як зізналася, ніколи не бачила. Вона продовжує виконувати його настанови, які він буцімто передає через її знайому. І вірить, що тільки це та щоденні молитви і цілковита відмежованість від людей допоможуть донечці стати здоровою.
КОМЕНТАР ПСИХОЛОГА
Альона ГОЛОВІНА,
МЕТОДИСТ-ПСИХОЛОГ ЦЕНТРУ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ МІСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ:
– Цілком зрозумілими є переживання матері, в котрої народилася хвора або пізніше захворіла дитина. Якщо жінка постійно напружена, тривожиться, сердиться, плаче, намагається триматися подалі від людей, ніби соромлячись дитини, чи навпаки – приховує свої хвилювання, говорить з нею, наче з маленькою, сюсюкається, вдає, що все нормально, то дитина, якщо і не розуміє, що відбувається, та все відчуває. І з часом сприйматиме себе як "якусь не таку", негарну, погану, як тягар, який заважає матері та іншим родичам жити повноцінним життям. У неї руйнується довіра до всього світу, і в майбутньому їй буде надзвичайно важко налагоджувати стосунки з іншими людьми. Тому матері та рідним потрібно ставитися до такої дитини, як до особливої, проте не хворої, і сприймати її такою, якою вона є. І пам’ятати, що найкращі ліки від будь-якої хвороби та болю – це любов і ласка. У ніжних маминих обіймах дитині нічого не страшно, вона вірить, що світ добрий, бо її люблять. Та й сама мама відігріється, заспокоїться, відновить свої сили. І в жодному разі не слід "труїти" себе почуттям провини, каратися, що ваша дитина хвора, і спокутувати чимось свою вину.
