"МБ" запроваджує нову рубрику "Справжні історії кохання". Просимо наших читачів, які знають такі історії з прикладу їхніх родини чи друзів і знайомих, поділитися своїми розповідями чи листами з редакцією.
Вирізьбив на камені слова "Ти померла,
і я помер"
Безсмертна історія кохання дядька Івана з хутора Волиця тривала аж ... п’ять днів, але на могилу до своєї Олі він ходить вже понад 50 років. Для Івана вона назавжди залишилася тією 18-літньою красунею, з якою хлопець попрощався і пішов до армії. Та не дочекалася дівчина свого Івана: застудилася взимку і померла. Коли Іван повернувся, застав лише невеличкий горбик землі на сільському цвинтарі. Відтоді він приходить сюди щодня – за будь-якої погоди, обережно несучи в потрісканих мозолястих руках квіточку, а взимку ховаючи під фуфайкою зелену гілочку вазона. Весь город біля своєї старої хати дядько Іван щороку засаджує квітами. І ні в кого в селі вони так пишно не цвітуть – з ранньої весни до пізньої осені. І в найкращої господині на хуторі немає таких гарних вазонів, як у Івана. Всю цю красу дядько Іван плекає для своєї Олі. Він ніколи не одружувався, хоча не одна сільська дівчина чи жінка пішла би за вродливого і роботящого чоловіка. Але для нього все життя зійшлося на тій могилці. Власними руками дядько понад десять років витесував із каменя пам’ятник, вдивляючись у єдину побляклу фотографію молодої красуні. І вирізьбив на камені слова: "Ти померла, і я помер". І жодного слова про кохання.
Щовечора прикладав дружині до хворих ніг капустяне листя
У бабусі Ксені і діда Петра життя не було схоже на казку. Коли 1942-го хутір підпалили німці й дідусь виносив із хати своїх шістьох дітей, на нього впала палаюча балка. Решту свого життя він проскакав на одній нозі. Тому вся хатня і городня робота впала на бабусині руки й ноги. Ночами вона плакала від болю, а дідусь натирав їй ноги і прикладав свіже капустяне листя. І коли бабуся впала, не дожавши свій останній рядок кукурудзи, дідусь не заплакав на її похороні – весь час мовчав. А через два дні промовив: "Діти, мені снилася Ксенька. Плаче, скаржиться, що ноги в неї дуже болять, немає кому їх натирати і прикладати листя". Того дня він помився, одягнув чисту сорочку, обскакав увесь город, заглянув у стайню до корови, погладив по голівці кожного внука, ліг і тихо відійшов у вічність.
"Кохання – це коли він віддасть тобі останній шматок хліба"
В онкологічному центрі днями і ночами сидів біля своєї дружини сільський чоловік років під сорок. У жінки була остання стадія раку, і помирала вона важко. Особливо погано почувалася ночами. Тоді чоловік лягав на підлогу і всю ніч тримав дружину за руку. Коли ненароком засинав і рука падала додолу, лунав зойк: "Василю!". Він одразу ж прокидався і знову брав жінку за руку.
Я опитала понад двадцять своїх знайомих, що таке, на їх думку, кохання. Відповіді почула однотипні: взаєморозуміння, здатність прощати тощо. А мені пригадалися слова старенької сільської жінки: "Це, дитино, коли він віддасть тобі останній шматок хліба".