Серед учасників голосування будуть розіграні цінні призи, серед яких цифрова відеокамера, цифрові фотоапарати, сувеніри від "МБ"
Древні вояки залишили надписи на стінах церкви у Лужанах
Стіни лужанської Свято-Вознесенської церкви на Кіцманщині вкриті древніми надписами. Це графіті вояків: "Був тут Стефан града Коломиї", "Був Яко і Павло із Львова"... Давніших церковних стін, які би так точно розповідали історію, на Буковині немає.
– На стінах церкви можна простежити історичні події, – каже доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ Михайло ЧУЧКО. – Подряпини на фресках та внутрішньому оздобленні свідчать про протиборство Польщі і Туреччини. Збереглися написи польською та німецькою мовами. Це вояки залишали відповідні подряпини-графіті. Зокрема, маємо такі надписи: "Дон Коф 1690", "Іоанн Босковський 1695", "Монах Василь Ліщинський…". Найдавніші графіті датуються 1515 роком. Через бої храм неодноразово грабували та спустошували, але стіни вистояли. Через великі пожежі горіла верхня частина даху. Так часто траплялося у ХVІІ столітті, коли боролися між собою воєводи Штефан Петречейко і Костянтин Кантемир.
Храм міцний, бо його збудовано з прутського каменю. На той час зведення такого храму вимагало великих коштів. Освячено церкву на честь великомученика Святого Георгія Побідоносця. Святиня неповторна завдяки оздобленню. Унікальним є єдиний у краї розпис, де зображено царя і пророка Давида зі Старого Заповіту. Молдовські мистецтвознавці вважають, що це перше зображення Святого Давида у фрескових сюжетах.
ІСТОРІЯ
– Грамота 1421 року підтверджує, що власником Лужан був Драгомир Вранич, який і розпочав зведення церкви, – пояснив Михайло Чучко. – Це був найбільш стабільний час, коли у прикордонному регіоні Польщі та Молдови можна було збудувати мурований храм. Однак в архівах є і пізніша грамота 1453 року, яка підтверджує купівлю Лужан у Вранича Федором Вітольдом. Згідно з цим історичним документом, боярин Вітольд придбав і хтиторське право на храм. Він добудував третю частину церкви – притвор – і розмістив тут свій портрет, на якому він верхи на коні. Для Молдови такий розпис був доволі рідкісним сюжетом, бо хтитори зображували себе пішими. Вітольда зображено у вигляді воїна на білому коні зі щитом та списом у руці. Він зодягнений у червону кирею, має довгу сиву бороду. Цікаво, що спис прикрашений прапорцем із хрестом. Під портретом є напис, де читається: "Аз пан Федір, зовоми Вітольда… хтитор храму сему…"
На стінах церкви є квадратна розбивка ХV-ХVІ століть, на якій сюжетами показано життя святих і відтворено календар.
Лужанська святиня – вишуканий зразок буковинсько-молдовської архітектури епохи середньовіччя. За століття існування церква "обросла" прибудовами: дерев’яні частини притвору та даху, декоративні бані зверху. Колись цього не було. Споруда виглядала простішою і масивною – її називали "великим мурованим кубом".
ЛЕГЕНДИ
Історики кажуть, що церкву бачив Франц І, коли мандрував Буковиною 1817 року. Франц І був людиною уважною і дуже точною. Він згадує, що під’їхав до Лужан і "зауважив ліворуч шляху одну добротну будівлю та палац". Про свою "добротну будівлю" лужанські жителі переповідають оповідку, що під час нападів завойовників холодною зброєю у церкві було пошкрябано хрести в руках святих. А якось під час одного із турецьких нападів жителі розібрали іконостас, ікони, церковне начиння і сховали їх у криниці на території церкви. І досі тих скарбів ніхто не знайшов.
Точним є той факт, що 1783 року з Галичини до Сучави повертали мощі святого Іоанна Сучавського, і вони ночували у Лужанській церкві.
Думка
Микола Федорук,
МІСЬКИЙ ГОЛОВА ЧЕРНІВЦІВ:
– Коли ознайомлюєшся зі списком історико-архітектурних пам’яток, за які можна віддати свій голос, перед очима постає їхня архітектура. Уява малює історичні постаті, які мали стосунок до спорудження будівель. І справді, коли перебуваєш біля наших буковинських перлин, відчуваєш душу і почуття людей, які їх будували. Як міському голові мені особливо трепетно згадувати про пам’ятки Чернівців. Тут я би визначив такі сім об’єктів, як колишню Резиденцію буковинських митрополитів, ратушу, музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської, Вірменську церкву, Свято-Вознесенський храм на Горечі, Свято-Духівський кафедральний собор, додав би до списку і художній музей.
