Визначимо сім чудес Буковини

1. Колишня Резиденція буковинських митрополитів
(XIХ ст., Чернівці, вул. Коцюбинського, 2).
2. Свято-Вознесенська церква
(ХV ст., Лужани, Кіцманський район).
3. Свято-Ільїнська Церква
(ХVІ ст., Топорівці, Новоселицький район).
4. Свято-Успенський собор старообрядників
(ХХ ст., Біла Криниця, Глибоцький район).
5. Свято-Миколаївський чоловічий печерний монастир
(ХІХ ст., урочище Галиця, Сокирянський район).
6. Свято-Вознесенський храм
(ХVІІІ ст., Гореча, Чернівці, вул. Московської Олімпіади).
7. Музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської
(ХІХ ст., Чернівці, площа Театральна).
8. Римо-католицький костел Вознесіння Святого Хреста
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Головна).
9. Чернівецька ратуша
(ХІХ ст., Чернівці, площа Центральна).
10. Свято-Іванівська церква
(ХVІІІ ст., Виженка, Вижницький район).
11. Єзуїтський костел "Найсвятішого Серця Ісусового"
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Шевченка).
12. Міський палац культури
(ХХ ст., Чернівці, площа Театральна).
13. Свято-Духівський кафедральний собор
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Головна).
14. Церква Святої Параскеви
(ХІХ ст., Чернівці, вул. М. Заньковецької).
15. Свято-Миколаївська церква
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Сагайдачного).
16. Гімназія №1
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Емінеску).
17. Вірменська церква
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Вірменська).
18. Церква Успіння Пресвятої Богородиці
(ХІХ ст., Чернівці, вул. Руська).

(Список визначено науковцями кафедри історії України та кафедри етнології, античної та середньовічної історії факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ).

Собор старообрядників збудували на гроші купців, що втратили сина
Валерія ЧОРНЕЙ
Півмільйона золотих карбованців було витрачено на будівництво Свято-Успенського собору старообрядників у Білій Криниці Глибоцького району. Для бідної Буковини часів Австрійської імперії це була нечувана астрономічна сума. Парадокс, але храм за оздобленням виглядає дуже скромним – усе через суворі традиції старообрядників. Для них значення мали не пишні убранства, а старовинні ікони…
– Іконостас для церкви виготовили різьбярі з Володимира та палехські майстри, – каже доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ Михайло ЧУЧКО. – Убранство храму досить бідне. Немає фрескових розписів. Стіни голі. Серед прикрас – лише старовинні ікони. Глазурована цегла, п’ять бань, високо прибудована дзвіниця – собор старообрядників наслідує середньовічні храми
Московської Русі.
Будівництво мурованого храму у Білій Криниці відбулося на кошти московських купців – подружжя Гліба та Ольги Овсянникових, – пригадує історичний переказ Михайло Костянтинович. – Доброчинність купців була своєрідною відкупною жертвою. Їхній син через нещасливе кохання покінчив життя самогубством. Це було найстрашнішим для православних людей. Адже душа самогубця ніколи не потрапить до раю. Щоби викупити душу сина із
пекла, батьки вирішили подарувати Богу найбільшу жертву – збудувати храм.
Для старообрядників церква була надзвичайно важливою – з нею старовірець був нерозривно пов’язаний від народження до смерті. На восьмий день у присутності лише двох хрещених батьків хрестили новонародженого. Немовля повністю занурювали у купіль. Якщо потрібно було охрестити дорослого іновірця – у разі змішаних шлюбів – обряд відбувався у річці, згідно з Біблійною традицією. У соборі чи біля нього відзначали усі головні свята календарного року. Одним із найбільших є Пасха, однак саму обрядову випічку – паску – святили не в кошиках, а в спеціальних обрядових хустинах.

ІСТОРІЯ
1783 року делегація від старообрядників побувала у Йосифа ІІ на прийомі і отримала грамоту. Їм було гарантовано звільнення від військової повинності, свобода віросповідання, надавалися пільги. Будучи вихідцями з узбережжя Чорного моря, вони осіли в урочищі Варниця, яке згодом стали називати Білою Криницею. Є легенда, що вони шукали урочище білої води, сховане у лісі. Виявилося, що тут є джерело вапнякової води. Звідси і назва "Біла Криниця". Тут 1908 року старообрядники звели для себе собор. Жили вони замкнуто. Наприклад, якби іновірець доторкнувся клямки дверей, її слід було б негайно витерти. Собаку до хати не годилося впускати – інакше оселю доводилося б освячувати заново.

ЛЕГЕНДА
Є переказ, що 1897 року австрійський президент Буковини на бричці їхав до Білої Криниці. На в’їзді до села сторож не пропустив президента до громади, бо той був затятим курцем – ніде не покидав свою довгу люльку. У старообрядників не було прийнято курити, і президент змушений був піти на поступки, щоби відвідати храм.

Найдревніша церква у горах вкрита обпаленими драницями
У селі Виженка на Вижниччині розташована Свято-Іванівська дерев’яна церква.
– Її унікальність – у неповторній старовинній архітектурі, – каже доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ Михайло ЧУЧКО. – Вона – вишуканий приклад церковного народного будівництва кінця ХVІІІ століття. Це найдавніший дерев’яний храм в етнографічній зоні Буковинської Гуцульщини. На Півночі Буковини всі церкви, збудовані у 1784-1786-х роках, було розібрано та спалено. І тільки пізніше на їхньому місці будувалися нові церкви. Свято-Іванівська церква витримала випробування часом, і нині на Богослужіння до неї люди приїжджають навіть з-за кордону. Храм відреставрували, але вже не видно унікальних обпалених драниць, якими його вкрито.

ІСТОРІЯ
Церква будувалася з 1792 по 1798 рік. Спершу святиня називалася Миколаївською. У 1930-х роках збудували нову Свято-Миколаївську церкву, і її стареньку "тезку" вирішили пересвятити на честь Святого Іоанна Сучавського. У 80-х роках тут діяв музей. Відкрили церкву після здобуття Україною незалежності.
– На жаль, на дзвіниці не збереглися давні дзвони, а сучасні виготовили вже у роки незалежності, – розповів настоятель Свято-Іванівської церкви отець Юрій ДЖУМАРИК. – Прикро, що за радянських часів, коли церква була зачинена, усі цінності забрали. Декілька років тому із місцевої Свято-Миколаївської церкви нам повернули чашу, потір та Святе Євангеліє. Також у храмі збереглися старовинні двері, на яких зображений Святий Миколай.

ЛЕГЕНДИ
– Коли з Вижниці до Виженки наступали татари, на високому пагорбі стояв найстарший ординець і керував ними. Здавалося, що проти такої сили ніхто не встоїть. Та раптом їхній ватажок впав мертвим. Невдовзі наїзники втекли. Люди вийшли на пагорб і побачили там татарського ватажка з ножем у грудях. Поряд з ним лежав мертвий Іван, який жив у Виженській долині. Іван був хитрим – він здер з убитого татарина одяг, обійшов лінію бою ззаду і зарізав ножем ординського ватажка. Ті, хто знав Івана, поставили на місці його подвигу хрест, а ще пізніше – церкву і охрестили її Іванівською.