Минулими вихідними вражені перехожі зупинялися біля Палацу урочистих подій, де дві пари наречених були схожі одна на одну, наче дві краплі води. І якщо між братами – Олександром і Віктором Григоращуками ще можна вловити певну відмінність, то сестри – Валентина і Світлана Куржоси – виглядали точною копією одна одної, навіть весільні сукні, біжутерія і зачіски у них були однакові.
"Як ви розрізняєте їх?" – запитую у молодих чоловіків. "Насправді вони зовсім різні за характерами, – сміється Олександр.
– І ми зробили свій вибір уже з першого разу. Дев’яте липня минулого року стало доленосною датою для нас чотирьох. Цього дня ми вперше зустрілися у Центральному парку під час Петрівського ярмарку. Ми з братом одразу ж звернули увагу на двох гарних однакових дівчат і вирішили познайомитися. Запросили їх до кафе. Вийшло так, що я сів біля Валі, а Віктор – біля Світлани. Вже через декілька хвилин я відчув, що у нас багато спільного, зрештою, що вона і є моєю половинкою, яку давно шукав. Це ж саме пережив і Віктор стосовно Світлани, про що він мені пізніше розповів. Ми обмінялися номерами телефонів. Я впевнений, що нас звели самі небеса, де, як кажуть, укладаються шлюби. Без Божої допомоги тут не обійшлося".
Пізніше виявилося, що брати і сестри ходили в один садок із різницею у три роки, навчалися в одній школі №24, але ніколи не зустрічалися.
Брати закінчили фізичний факультет ЧНУ. Спершу навіть працювали разом . Та пізніше вирішили реалізовувати себе окремо. Сашко зараз працює у концертно-рекламному агентстві, а Віктор – дизайнером у фірмі. Зате Світлана з Валею не розлучаються і досі. Після закінчення медичного коледжу влаштувалися на роботу в поліклініку колишнього заводу "Кварц".
Освідчилися брати 14 лютого цього року – на День закоханих. "Вони прийшли до нас додому, – розповідає Світлана. – Ми разом пили чай, розмовляли. І раптом хлопці стають обидва на коліна і просять вийти за них заміж. Ми з Валею були шоковані. Спершу від несподіванки мовчали – вони навіть злякалися відмови, а потім погодилися, бо покохали. Наші батьки одразу ж покликали їхніх, домовилися про весілля".
– Коли сини розповіли, що познайомилися із сестрами-близнючками, дуже зраділа, – каже мама братів Серафима Іванівна. – Я давно про таке мріяла, тому молилася, щоби вони одружилися. Я щаслива, що в моїх хлопців такі гарні дружини.
– А я завжди відчувала, що так буде, – впевнено каже мама сестер Лариса Іванівна. – Своїх майбутніх зятів побачила ще на Петрівському ярмарку. Вони мені
одразу сподобалися. Впевнена, що мої доньки будуть щасливі з ними.
Реєструвати шлюби і вінчатися у церкві обидві пари вирішили одночасно. Зате жити поки що доведеться окремо: Олександр приведе молоду дружину до своїх батьків, а Віктор піде до Світланиних. Та обидва подружжя мріють у майбутньому спільно спорудити будинок із двома входами, щоби бачитися щодня й разом ростити своїх дітей. І сподіваються, що в них теж народяться близнята. Брати хочуть донечок, бо в їхній родині були самі сини. А сестри – сина і доньку, кажуть, так краще.