Олег Чурбанов і Тамара Цимбалюк побралися рік тому, хоча знайомі вже давно, адже разом навчалися у Кам’янець-Подільському педагогічному університеті, а потім роз’їхалися за направленням на довгі п’ять років. Про Тамару Олег почув випадково від спільної знайомої, передав номер свого мобільного. Вона зателефонувала – він приїхав. Так вони зустрілися, щоби вже не розлучатися. А днями родина стала кращою на обласному конкурсі молодих сімей.
– Весілля як такого у нас не було – розповідає Олег. – Навіть весільну сукню Тамара не шила. Обоє ми не із заможних родин, тому грошей на бенкет не було, а позичати не хотілося. Гучне весілля не гарантує сімейного щастя. Ми розписалися у сільському Будинку культури, взяли шлюб у церкві. Зійшлася найближча родина, трохи посиділи. А потім поїхали з Тамарою в
Карпати.
Та все-таки гроші молодій сім’ї довелося позичати – взяли у банку кредит 10 тисяч доларів і придбали у Хотині невеликий будиночок: дві кімнати, кухня, подвір’я. Росте молодий сад, в’ється виноград, з якого Олег збирається цієї осені робити вино за власним рецептом. Є і город. Подружжя впевнене: їхні діти повинні рости у власному затишному домі. Щоправда, тепер щомісяця доводиться віддавати половину спільної зарплати – 600 гривень. Обоє працюють вчителями української мови і літератури у Хотинській школі №5. Заробітки невеликі. Тамара ще викладає німецьку мову, здійснює переклади. Олег підробляє репетиторством. І обоє намагаються обмежити себе у всьому, аби скласти гроші на серйозну покупку – телевізор чи холодильник.
– Я пішов працювати у школу заради Тамари, щоби бути поруч із нею, – зізнається чоловік. – Хочу постійно бачити дружину, чути її сміх. Без неї вже не уявляю свого життя.
– Найбільше мені подобається в Олегові його терплячість, – цілком серйозно каже Тамара. – Навіть дивуюся, як у нього вистачає сили миритися зі всіма моїми витівками, та ще й сприймати їх із посмішкою. Хоча сваримося ми найчастіше через роботу – за розділові знаки, теми творів, оцінки. А потім беремо підручник – і він нас мирить. І що дивно, ми не звертаємо уваги на немитий посуд чи не приготовлений обід. Може, тому, що як колишній студент Олег все вміє робити сам: і борщ зварити, і дерунів насмажити, і посуд помити. Хто
перший із нас прибіжить додому, той і починає займатися господарством.
Є в Тамари ще одне захоплення – вона пише вірші. Деякі з них – про кохання – присвячує чоловікові. А він грає для неї на гітарі, придбаній ще у студентські роки, та співає. На обласному конкурсі стародавня українська пісня про жовняриків у виконанні молодого подружжя викликала сльози навіть у членів журі. А ще Олег і Тамара вивчили родовід своїх родин. "Ми збережемо його для власних дітей, – каже Олег. – Бо на пам’яті ґрунтуються родинні цінності. Цього ми вчимо і своїх учнів".
