Ревнує – значить любить, так принаймні каже народна мудрість і думає більшість із нас. Але чи справді це прояв кохання?
Одна моя знайома, зустрічаючись із хлопцем, дуже пишалася таким виявом "кохання". Він кілька разів на день телефонував і цікавився, де вона перебуває, трохи пізніше зі скандалами відпускав на "посиденьки" з подругами. "Цікавиться проведеним часом – значить я йому небайдужа", – такі були аргументи подруги, яка дедалі рідше ходила на зустрічі з нами.
А якось до бару, де ми зустрілися з подругами, щоб обговорити найцікавіші події, він відправив своїх друзів. Врешті вони зіпсували нам вечір, бо намагалися познайомитися, а ми пояснювали, що не хочемо цього. Потім коханий подруги заявив, що вона пройшла тест на вірність.
Спілкування дівчини з чоловіками-колегами доводило коханого до люті. Потім почалися роздуми про те, що від роботи додому потрібно добиратися 30 хвилин, а вона прийшла через 45 хвилин. Де була аж 15 хвилин?
Ось так і живуть – він кохає, але не довіряє, вона кохає, виправдовується і терпить. Але, як каже подруга, з кожною сценою ревнощів терпіння зменшується.

Корисна адреса
Якщо потерпаєте від ревнощів і хочете розв’язати цю проблему, можна звернутися по допомогу до психологів та психотерапевтів у Центрі медико-психологічної допомоги при Буковинському медичному університеті на Бульварі Героїв Сталінграда, 11.

Коментар
Оксана ПЕндерецька, психолог:
– Ревнощі свідчать про відчуття власної неповноцінності, про низьку самооцінку і про страх порівняння з кимось іншим. Тобто людина, яка ревнує, не впевнена у собі і боїться порівняння, боїться, що хтось може виявитися кращим. Ревнощі – це також реалізація у стосунках почуття власності – це моє, і нікому не віддам. Людина не усвідомлює, де закінчується її особистість і де починається особистість іншої людини.
Часто коріння ревнощів тягнеться ще з дитинства – зі стосунків між дитиною і мамою чи батьком, які будуються на порушенні кордонів. У ситуаціях, коли напочатку віддають усього себе (це часто позиція мам), а потім пред’являють рахунки за те, що віддали кращі роки життя. У таких стосунках дитина не може навчитися поважати іншого.
Якщо ревнощі ситуативні, тобто реакція у якомусь певному випадку на образливу зайву увагу до когось іншого, можна говорити про те, що ревнує – отже любить, бо всі ми боїмося втратити те, що особливо цінуємо. А якщо говорити про ревнощі, як постійне тло для стосунків: ревнує до родини, начальника, роботи, тоді безумовно це свідчить про внутрішні комплекси.
Для того, хто потерпає від ревнощів, марна справа щось доводити, виправдовуватися, тому що ревнощі виростають на фантазіях. Тож виправдовуватися – це підгодовувати фантазії. Натомість поведінка повинна бути впевненою, спокійною. Варто показати тому, хто ревнує, що від цих ревнощів насамперед потерпає саме він, бо боїться, тривожиться, витрачає нерви і сили на те, щоби перевірити, дізнатися щось. Поясніть, що енергія, яку людина витрачає на ревнощі, була би кориснішою, якби її витратили на потрібну справу.
Самі ж ревнивці повинні працювати над собою – підвищити свою самооцінку, розвинути впевненість у собі і припинити боятися. Лише якщо людина розв’яже свої внутрішні проблеми, ревнощі можуть минути. Зрештою, потрібно зрозуміти, що контроль ще нікого не зупиняв від необачних вчинків. І якщо людина має потребу непорядно вчинити, вона це зробить.