Цього літа селянам Заріччя Вижницького району пощастило: через суху та спекотну погоду Сірет був мілким. Але глибина все одно місцями сягає метра. Село ж, яке належить до Берегометської селищної ради, тягнеться попри гору Стіжок кілометрів десять – від Мигового до Лопушної. Вулички тут гірські, неширокі, місцями переходять у стежки, й коли після дощу слизько, можна шубовснути в річку. На цьому проміжку є лише тросова кладка, якій майже 50 років. Іноді нею намагаються проїхати зухвалі водії легковиків, але таких мало: хто хоче ризикувати? Адже кладка хитається, а дошки – трухляві. Трошки вище за течією є перекидна кладка з двох дерев. Старі люди ходити нею не можуть, бо немає перил.
– Ми роками ходимо вбрід, взуваючи високі гумові чоботи, – розповідає місцевий бібліотекар Марія МЕНДРИШОРА. – Особливо непереливки тим людям, які мають дітей-школярів, бо їх щодня доводиться переносити через річку на плечах. Дітей в Заріччі набереться до 150, а школа розташована в Берегометі. У селі є лише клуб та бібліотека, які знаходяться у приміщенні колишньої австрійської початкової школи. Слава Богу, що завдяки допомозі голови Берегометської селищної ради тут зробили капітальний ремонт. Але немає у нас ні фельдшерсько-акушерського пункту, ні газу. Одне слово, бідуємо. Якби проклали до нас міст, було б набагато легше.
Як каже жінка, найважче доводиться під час повені та взимку. Бо перейти бурхливу річку неможливо. Тоді, приміром, мерця доводиться нести з процесією в обхід через Мигове до Берегомета, а це чотирнадцять кілометрів. Аналогічна ситуація і з тутешніми породіллями: до пологового відділення потрібно йти заздалегідь, бо швидка сюди не приїде. Ті ж, хто хоче перейти переповнену ріку вбрід, часто ризикують життям. Так, два роки тому таким чином втопився місцевий житель Віталій Берник, який намагався перенести на той бік Сірету дівчину-односельчанку. А перед цією трагічною подією втопився ще один тутешній чоловік. Смертю міг закінчитися й перехід через бурхливу ріку зарічанського парубка торік: він був саме посередині Сірету, коли від дощів різко почала прибувати вода. Перелякавшись, хлопець стояв як вкопаний. На щастя, його врятували дві жінки – Марія Максим’юк та Людмила Костянтин.
– Люди постійно ризикують своїм життям, добираючись щодня на роботу до Берегомета чи райцентру, – каже житель Заріччя, депутат селищної ради Микола АНДРІЙЧУК. – Ми неодноразово порушували питання побудови моста до села, однак проблема залишається. Декілька років тому до нас приїжджав тодішній губернатор Теофіл Бауер, ходив біля річки й обіцяв, що добротний міст через Сірет побудують. Але цього не сталося. Гірко дивитися, коли батьки на горгошах переносять дітей до школи. А греблю тут зробити неважко, вона майже готова. Потрібні лише кошти, яких у нас немає.
– Ця проблема з побудовою моста до Заріччя хвилює нас віддавна, – ділиться думками заступник Берегометського селищного голови Петро МАРЧУК. – Його мешканці постійно пишуть нам письмові звернення. До речі, є навіть проектно-кошторисна документація моста, але місцевий бюджет таких коштів не має. Думали, що допоможуть ті спонсори, які хочуть придбати у Заріччі землю, адже це передгірське село. Ставили їм умову: будуйте міст, а потім купуйте землю. Але ніхто з них на це не погоджується. Нині маємо надію на те, що гроші надійдуть із Києва, адже нещодавно депутати облради звернулися з клопотанням до уряду виділити на будівництво моста до Заріччя 15 мільйонів гривень.