На власній дачі він подрібнює цим приладом бур’яни на мульчу і посипає нею картоплю, помідори та іншу городину. Після такого підживлення наприкінці травня картоплиння на його дачі виросло висотою в метр, а на кущах помідорів – зелені плоди діаметром до 5 сантиметрів.
Ця мульча є не лише корисним добривом, вона ще й захищає рослини від посухи (під шаром зеленої січки завжди волого), а також не дає рости бур’янам. Тож роботи на ділянці стає менше.
– Зробити такий прилад під силу навіть за домашніх умов, головне – щоби руки були на місці, – каже О. Шевченко. – Обійдеться він максимум у 150 гривень. Тоді як, скажімо, соломорізка одного з чернівецьких заводів коштує понад 2 тисячі гривень.
Винахідник згідний поділитися кресленнями свого винаходу з усіма охочими. Запатентувати своє ноу-хау він не планує – каже, що лише за реєстрацію потрібно заплатити півтори тисячі доларів. Тим часом, як за радянських часів за винаходи держава, навпаки, платила йому до 20 тисяч карбованців за придуману новинку.
Основна деталь січкарні – евольвентний ніж заокругленої форми, його неважко привести в дію за допомогою важеля. Різати він може не лише бур’яни, а й кукурудзиння, стебла соняшника, листя буряка чи кропиву на корм домашнім тваринам. Продуктивність – 300-400 літрів за годину. До речі, подібні до цього пристрої винахідник використовує у себе вдома для нарізання яблук, перемелювання винограду тощо. Підключені до електромережі, вони працюють на зразок великого блендера.
(Н. Макушинська)
