Побачити за вихідні чудове європейське місто – реальна і досить доступна справа. Для цього вистачить сотні євро, невеличкої валізки і зручного взуття (ходити доведеться багато).Горілка та недбалість – вороги туриста
Уїк-енд у Кракові – чи не найпоширеніша пропозиція львівських туристичних фірм, а звертатися за подібним туром варто саме до Львова. У Чернівцях деякі фірми також пропонують подібний маршрут, але або з виїздом зі Львова (тобто ви платите за непотрібне посередництво), або в міру накопичення групи (тобто не коли бажаєте, а коли вам скажуть).
Слід зазначити, що Львів зараз є потужним туристичним центром, звідки вирушають величезні автобуси в усі європейські напрямки. І везуть вони, певна річ, не самих лише львів’ян. У нашій групі, що вирушала до Кракова, було аж шістдесят людей з усіх куточків України. Відповідно, автобус – двоповерховий і дуже комфортний.
Пригоди почалися, як водиться, на кордоні. Один із туристів (згодом з’ясувалося, що він із
Тернополя) якось дуже бурхливо розпочав подорож – з горілки з кока-колою. І коли до салону увійшов український прикордонник за паспортами, чоловік був у такому стані, що не міг показати ні паспорт, ні обличчя. Довелося його висадити з автобуса. Зійшла також одна жінка разом із дочкою. Її не пропустили за кордон через досить безглузду ситуацію. Вона якось загубила свій закордонний паспорт, написала про це відповідну заяву, а потім паспорт знайшла, але вже нікого про це не повідомила, і її документ у базі даних прикордонників фіксувався як такий, що зник, тобто все одно, що крадений. Добре, хоч не заарештували туристку. Тож будьте дуже уважними до своїх документів: прикро повертатися додому на самому початку подорожі.
У Кракові мерзнуть навіть росіяни
Краків зустрів нас холодним вологим вітром і мжичкою, котра невдовзі перетворилася на симпатичний пухнастий сніжок. І хоч температура була явно плюсовою, ми дуже змерзли.
– У нас тут усі мерзнуть. Навіть російські туристи тремтять від холоду! – не без гордощів пояснила гід Іоланта. – Просто дуже висока вологість.
Відтак ми дізналися й про те, що Краків стоїть на болотах і потроху в них провалюється. Тому навіть дуже фешенебельні ресторани і крамниці тут часто розташовані у підвалах – потонули вже.
Не надто привітна погода чудових вражень від Кракова не зіпсувала. Тим паче, що були ми там незадовго до Різдва. Чого вартий лише Різдвяний ярмарок на головній площі! Безліч оригінальних прикрас, подарунків, ялинок з найрізноманітніших матеріалів і, звичайно, – духмяний глінтвейн із гігантських діжок та національна страва бігос у порційних тарілочках просто на площі.
Вразила головна ялинка Кракова: маленька, скромна, прикрашена без вибриків, але з любов’ю.
З-поміж головних краківських пам’яток, які показують під час оглядової екскурсії, найбільше запам’ятовується Вавель – королівський палац. По-перше, він стоїть на найвищому пагорбі над Віслою, звідки відкривається надзвичайний краєвид. А по-друге, тут відчувається дух величі і... патріотизму. Це навіть при тому, що польську мову на Вавельському пагорбі почути майже неможливо: тут звучать англійська, французька, російська, італійська, японська... Туристи ж – з усього світу.
Як і кожне місто, Краків цікавий насамперед людьми. Тож загальна особливість мешканців Кракова – чудовий смак. Він виявляється як у їхньому зовнішньому вигляді, так і у вигляді самого міста: без агресивної реклами, потворних вивісок, перероблених під потреби бізнесу фасадів.
Сіль –
найкращий сувенір
Туристів, які відвідують Краків, везуть також до Велічки – сусіднього містечка, знаменитого соляними копальнями, які тепер стали визначним туристичним об’єктом. Велічку занесено до переліку світової спадщини ЮНЕСКО, і це, скажу вам, не жарти. Річ навіть не в тому, що ви спускаєтеся на двісті метрів під
землю, де бачите дивовижні скульптури, барельєфи, цілі зали, виконані з чистої солі, а в надзвичайно високому рівні організації. Наземна зала копалень нагадує якийсь міжнародний аеропорт, де звучать повідомлення різними мовами, світиться на стіні електронне табло, посміхається до вас вишколений персонал в елегантних одностроях. Це справді серйозна справа – відправляти щодня під землю тисячі туристів і підіймати їх звідти. Все має бути дуже чітко налагоджено.
Формально Велічка належить до об’єктів так званого промислового туризму, дуже модного зараз у світі. Люди їздять на колишні чи діючі заводи, фабрики, шахти, щоби побачити, як щось там вироблялося чи добувалося. У соляних копальнях Велічки також значна частина експозиції присвячена особливостям добування солі в старі часи. Та загалом це таке собі місто під землею, де є справжня церква (це ж Польща!), яку чомусь називають каплицею, бенкетний зал, в якому полюбляють зустрічати Новий рік туристи, ресторан, кав’ярня, обмінні пункти, туалети...
Саме у Велічці більшість туристів купують сувеніри додому. І це слушно, бо тут можна придбати не якісь суто декоративні дурнички. Тут є практичні та вельми корисні, наскрізь соляні, презенти. Можете привезти рідним і друзям спеціальну сіль, корисну для серця, в гарній упаковці, набір ароматизованих солей для ванн або ж – хіт тутешніх крамничок – соляну лампу. Ці лампи – просто суцільні шматки солі різних розмірів, у яких витесано отвори для електричних лампочок. Тобто, сіль виконує роль абажура. Абажур цей дуже важкий, що додає лампі стійкості, і корисний: коли сіль під впливом лампочки нагрівається, випаровуються цілющі речовини.
Повернулися до Львова ми значно пізніше, ніж було заплановано: далися взнаки черги на кордоні. Цього разу нікого з автобуса не висаджували, хоча польський прикордонник був трішки сердитий на нашу групу і натякнув, що може затримати автобус ще годин на надцять. Річ у тому, що коли він збирав паспорти, одна молода компанія в салоні дуже галасувала. До речі, претензії поляка обгрунтовані: перевірка документів вимагає зосередженості і тиші.
