Буковинці у пошуках заробітку знайшли дорогу й до Швеції, де в серпні та вересні достигають лісові ягоди – чорниці та суниці. Цьогорічний сезон збирання ягід у Швеції для мешканця села Драчинці Кіцманського району Василя Піця вже четвертий.
З дому везуть крупи, картоплю, консерви
– Візи до цієї країни відкриває польська фірма. Коштує такий документ 600 євро: за ці гроші поляки беруться вас у Швеції працевлаштувати й надати місце для проживання. Ще 420 євро треба заплатити за пором, який вирушає з Гданська до шведського містечка Нінасгамн. А звідси потрібно проїхати ще 420 кілометрів до міста Сунне, що за 40 кілометрів від норвезького кордону.
До автоекіпажу входить, як правило, троє-четверо осіб. Машина повинна бути справною – бус чи легковик з причепом. Заготовляються продукти: крупи, консерви, тушонки, різні жири, картопля, капуста. Також беремо борошно та форми для випікання хліба – буханці печемо в духовках вже на місці проживання, тобто в мотелі на туристичній лижній базі, які влітку пустують. Щоби спекти там шість-сім хлібин, потрібно займати чергу заздалегідь. Завантажуємося провізією вдома тому, що там продукти дорогі, та й заробити щось хочеться . Треба мати в кишені хоча б 2000 доларів чистого заробітку. Цього разу я був на заробітках разом з сином Андрієм.
– Але ж можна взяти із собою щось з наших виробів і там перепродати?
– Раніше можна було заробити на горілці, але тепер вже ні. Що ж до цигарок, то, приміром, блок "Мальборо" там коштує 100-150 крон (7,3 крони – 1 долар США).
– А як і чим збираєте ягоди?
– Маємо спеціальні гребінки для ягід, а збираємо ягоди в радіусі 150 кілометрів від того місця, де живемо.
У кімнатах мешкаємо по декілька осіб. О 9.00 ми вже в лісі, збираємо ягоди до 20.00, потім здаємо продукцію на приймальний пункт. Згідно з домовленістю, продукцію приймають представники польської фірми, яка й знайшла нам роботу. Цього сезону міг за день назбирати 20-40 кілограмів ягід. Минулими роками можна було зібрати й до ста кілограмів. Кілограм чорниць коштує два долари, суниць – 1,2 долара. Ягоди йдуть на переробку на місцевий завод з безвідходним виробництвом.
Буковинці – найорганізованіші
Як каже Василь Піць, найбільше у Швеції заробітчан з Львівської області, приміром, у Золочівському районі є село, з якого сюди збирати ягоди приїжджають всі працездатні мешканці. На другому місці – тернопільчани, на третьому – буковинці. Наприклад, цього сезону з Чернівців тут було 25 автоекіпажів, а це понад 100 осіб.
– Найбільш організовані – буковинці, які не сваряться й люблять чистоту, – продовжує Василь Піць.
– А як ставляться до наших заробітчан шведи?
– Добре. Зустрічаючись у лісі, вони обов’язково з вами привітаються й заговорять, навіть якщо ви не володієте англійською мовою. Якось мені довелося загубити мобілку. Хтось зі шведів її знайшов, і поліція повернула мені телефон. Причому, за це я не заплатив жодної крони. Шведи дуже цінують працьовитих людей. Скажімо, був свідком того, як місцевий житель заплатив нашому заробітчанинові вдвічі більшу вартість за відро ягід, ніж поляки. Як сказав швед: "Я знаю, яка важка ваша праця". Допомогли безкоштовно вилікувати й онкохвору буковинку, яку взяв туди на роботу її чоловік. Більше того, у зв’язку з цією хворобою подружжю навіть надали шведське громадянство. До речі, я там познайомився зі шведом, який служив в Африці – дуже гостинний і приємний чоловік. Що ж до норвежців, то вони не такі дружелюбні, як шведи. Бідніші шведи теж збирають ягоди, але не з таким успіхом, як наші: за день ледь назбирують відерце. Ще був випадок, коли українці поцупили зі шроту викинуті старі, але ще добрі речі. Поліція їх затримала на три дні, з’ясовуючи, чи нема в окрузі крадіжок майна з житлових будинків. Коли ж довідалися, що ці речі зі шроту, відпустили разом з "товаром", мовляв, люди – з бідної держави, нехай мають.
– Невже не виникало у вас жодних конфліктів?
– У вересні поляки почали платити нам за кілограм ягід на дві крони менше. Тому заробітчани почали нести ягоди на шведські приймальні пункти. А вночі нам хтось побив скло у п’яти машинах. Ми звернулися до поліції, бо вважали, що це справа рук адміністрації польської фірми. Зібрався страйк, приїхали телевізійники, преса. Поліція забрала у поляків наші паспорти й заявила, що якби ми мали письмові угоди з польською фірмою, тоді можна було б з нею судитися. Поліцейські дуже вибачалися, що в їхній країні таке сталося. А після того, як про цей конфлікт написали в газеті і показали по телебаченню, до нас приїхав український консул зі Стокгольма. Але нічим не допоміг. А насамкінець порадив повертатися додому без лобового скла в машинах. Зате шведи відгукнулися на нашу біду й скидалися навіть по 100 доларів на придбання скла.
Але, незважаючи на цей конфлікт, 2008 року знову маю намір туди поїхати.
