"Бій під Крутами – феномен, бо в ньому є і життєва істина, і спотворені міфи, які використовують на догоду великій політиці, – вважає доктор історичних наук Валерій СОЛДАТЕНКО. – Уже 5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського університету було вирішено створити студентський курень Січових стрільців.
Крім студентів, до складу куреня залучили учнів двох старших класів другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства. Загалом записалося близько 200 осіб.
Упродовж 8-14 січня молоді вояки намагалися отримати амуніцію, озброєння й оволодіти навичками поводження з ним. Хто відправив студентів на бій? Достеменно невідомо. Відомо лише, що наказ йшов від командного складу Першої військової школи.
15 січня вранці 116 студентів вже були на станції Крути. Більшість із них вирушили рити окопи вздовж залізничної колії між Крутами і Плисками.
Вранці 16 січня (29 – за новим стилем) загін балтійських матросів під командуванням Ремньова, перебуваючи на марші, несподівано натрапив на зустрічний щільний вогонь юнкерів і студентів. Наспів і український панцерник з гарматою почав вести прицільний вогонь по тилах тих, хто наступав. Увірватися до Крут з ходу червоним не вдалося.
Що було далі? Виявилося, що в кожного юного захисника Крут було всього по три обойми патронів, а ворог почав обстрілювати їх кулеметним і гарматним вогнем. Потім підійшло кілька російських ешелонів і почали обстріл з тилу. Одна гармата, яка була в юнкерів, і та замовчала, випустивши останню шрапнель. Послали на станцію за командиром і штабом, але їх вже не було. Вони поїхали своїм потягом, не попередивши своє військо. Виїхали так швидко, що навіть не залишили своїм воякам вагони із снарядами до гармат і патронами… Молодих вояків більшовики оточили і перебили.
Скільки ж було жертв? Історик Дмитро Дорошенко наводить у поіменному переліку лише 11 прізвищ загиблих студентів, хоч пише, що 16 січня було знищено частину куреня, а другого дня розстріляли 27 полонених, над якими дико знущалися. Вісьмох поранених відправили до Харкова, де ними ніхто не зацікавився, і вони самі зникли зі шпиталів. До Києва на перепоховання начебто було привезено кілька десятків понівечених трупів.
1958 року у Мюнхені вийшла книга Семена Збаразького "Крути. У 40-річчя великого чину 29 січня 1918 – 25 січня 1958 року". У ній згадуються 18 імен загиблих. Відтоді жодних змін до наведеного переліку ніхто не вніс… (В. Чорней)