До написання цієї статті спонукав нарис дослідника Служби зовнішньої розвідки України О. Скрипника "Консул" на зв’язок не вийшов" ("ДТ" №37 від 6.10.2007 року). В ньому викладено окремі матеріали архіву Служби зовнішньої розвідки України про розсекречення документів щодо однієї з масштабних операцій розвідки Радянської України у 20-30-х роках минулого століття і причетність до неї Ганни Калюжної, яка у 1940-1960-х роках жила і працювала в Чернівцях.
"Антирадянську" організацію "підставили" іноземній спецслужбі
Отримавши оперативним шляхом інформацію про намагання Великої Британії сформувати на півдні України агентурну мережу з метою добувати відомості військово-політичного характеру, представники української розвідки спрацювали на випередження, створивши так звану легендарну розгалужену антирадянську організацію. Її керівника вміло "підставили" іноземній спецслужбі, і згодом він очолив "українську лінію" англійської розвідки у Бухаресті. Цю роль вдало зіграв одесит Пантелеймон Калюжний – у минулому професійний художник, активний есер, поборник ідеї створення самостійної України. Протягом шести років він і його дружина Ганна Калюжна постачали до Лондона дезінформацію про політичну ситуацію в Україні, збройні сили Червоної Армії. Через них передавали також матеріали, які спонукали Англію до зближення з Радянським Союзом на тлі відродження військового потенціалу гітлерівської Німеччини.
Пантелеймон Федорович Калюжний народився в селищі Рівне Зінов’ївського округу (нині – Кіровоградська область). Під час Першої світової війни він воював у піхотній частині, отримав чин поручика. Потім почалася революція. Він радо зустрів проголошення Української Народної Республіки, усім серцем прагнув бачити Україну вільною, квітучою, заможною. Зі зброєю в руках під прапорами Симона Петлюри пішов боронити рідну землю від більшовиків. Деякий час був офіцером із доручень командувача 3-го корпусу, згодом дослужився до отамана куреня. Здобув авторитет і визнання у колі борців за самостійну Україну… Потім були поневіряння, роздуми, розчарування… П. Калюжний зближується з отаманом Григор’євим і працює в його штабі, бере участь у бойових діях проти більшовиків аж до ліквідації повстанської армії Нестора Махна…
Після певних вагань Калюжний усе ж таки визнав радянську владу, яка дала йому можливість здобути добру освіту. В інституті він навчався за фахом художника декоративно-монументального (фрескового) живопису. Як успішного і серйозного студента, його після закінчення навчання залишили на викладацькій роботі. А потім була зустріч з людьми з розвідки Одеського окружного відділу ДПУ і ретельне навчання для роботи за межами України. Працівники іноземного відділу після тривалої підготовки забезпечили виведення "Консула" (псевдонім П. Калюжного) за кордон та його просування в полі зору англійської резидентури, яка працювала в Румунії.
Переправили до України 20 томів таємної інформації
1928 року його направили, точніше, було зроблено його "підставу", спецслужбам Великої Британії і Румунії у Бухаресті. З 1930 року він безпосередньо працює в цьому місті. В цей час за погодженням із представництвом англійської розвідки до нього приїхала "дружина". Про успішну роботу "подружжя" за кордоном свідчать 20 томів таємної інформації, яку вони здобували і переправляли до України.
Ганна Григорівна Калюжна народилася 1898 року на Кіровоградщині. Батько – Г. Л. Коссюро – до Жовтневої 1917 року революції займався торгівлею, після революції працював столяром, а мама, яка виховувала семеро дітей, була домогосподаркою.
1915 року Ганна закінчила гімназію і вчителювала за місцем народження. З 1919 по 1923 роки вона викладала українську мову в Єлисаветградському вищому училищі. 1923 року вийшла заміж за Пантелеймона Калюжного і переїхала за місцем роботи чоловіка до Одеси. 1928 року закінчила інститут народної освіти за спеціальністю – шкільне виховання. Пов’язувала навчання з роботою в Одеському експериментальному дитячому садку №6, де плідно займалась науковою роботою. Видала два методичні посібники "Грамота в дитячому садку" та "Організація дитячого дозвілля в сім’ї". Ганна Калюжна вільно володіла українською і російською, румунською і німецькою мовами, непогано знала французьку. Після ретельної підготовки для подальшої роботи за кордоном Ганну було поставлено до відома, що її чоловік за завданням спецслужб готується до роботи за межами України. Давши згоду і пройшовши ще спецпідготовку в іноземному відділі Одеського ДПУ, отримавши необхідні інструкції та завдання, вона стала дієвим помічником своєму чоловікові у його небезпечній і відповідальній роботі в Румунії.
Англійська розвідка непогано платила, не знаючи, що її дурять.
Прибувши до Бухареста, Ганна і Пантелеймон Калюжні жили в окремому двоповерховому будинку. Регулярна й непогана платня від англійської розвідки давала змогу впевнено почуватися у добірному товаристві емігрантів. Йшлося навіть про отримання Калюжними англійського громадянства. Але несподівано, через зраду одного з кур’єрів, англійці дізналися, що в їхній румунській розвідувальній резидентурі діє іноземний розвідник. Почалися повальні перевірки, стеження. Пантелеймон і Ганна Калюжні своєчасно знищили всі можливі докази своєї розвідувальної роботи.
Арешт "Консула" відбувся тихо і без розголосу. Його тривалий час тримали під охороною, під час допитів катували. Як потім з’ясувалося з архівних післявоєнних матеріалів, Калюжний вистояв, нікого не видав, говорив, що він не причетний до "зради". Хоча прямих доказів "Консулу" доведено не було, все одно за провал у румунській і англійській спецслужбах, за витік інформації хтось мусив відповідати. Тому 1936 року через декілька місяців після арешту П. Калюжного знищили. Пізніше його було поховано у місті Тирасполі.
Певний час Ганна Калюжна була під підозрою. Але своєчасне знищення компрометуючих матеріалів і заборона з боку працівників Одеського іноземного відділу ДПУ займатися розвідувальною роботою та геройська поведінка чоловіка на допитах не дали підстав звинувачувати її в причетності до українських спецслужб.
1938 року трагічно загинув єдиний син Калюжних. Треба зазначити, що Ганна Григорівна вистояла, терпляче перенесла всі випробовування, які випали на її долю. 1944-го вона повернулася на батьківщину, працювала в місті Києві, де викладала німецьку мову у педінституті. Певний час тривала її перевірка. Були навіть підготовлені матеріали про нагородження її орденом Червоної Зірки. Однак у бюрократичній круговерті того часу довести це питання до логічного завершення так і не вдалося. Але при виході на пенсію, за клопотанням органів державної безпеки, їй призначили персональну пенсію.
1946 року через проблеми з житлом (а на руках у неї в той час була ще старенька мама) вона переїхала до Чернівців, де жила і працювала на посаді начальника відділу обліку в "Облзаготзерні" її сестра. Поселилася вона разом з матір’ю в будинку №30 на вулиці Маяковського.
Працювала
у спецфонді бібліотеки університету
З 1947 по 1950 роки Ганна Калюжна працювала в обласному відділі народної освіти на посаді методиста, завсектору дошкільного виховання. 1950 року перейшла на роботу в бібліотеку Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича. Авторові цієї статі вдалося знайти людей, які працювали разом з Ганною Григорівною. Всі вони дуже позитивно відгукуються про неї. Хочу дослівно навести характеристику Ганни Калюжної, яку дала співробітник бібліотеки національного університету ім. Ю. Федьковича Ніна Дмитрівна Бусигіна: "Коли я 1956 року прийшла працювати у бібліотеку ЧНУ, тут працювали переважно молоді жінки і дівчата. І раптом я зустрічаю жінку далеко не молоду – це була Ганна Григорівна Калюжна. Коридором йшла невисока жінка у робочому халаті, дуже акуратно одягнена і зосереджена, що не дозволяло просто так підійти і почати розмову – було якось ніяково, незручно, навіть боязко. Як з’ясувалося пізніше, Ганна Григорівна була високоінтелігентною людиною, дуже легкою у спілкуванні. Вона ніколи не підвищувала голосу, з усіма спілкувалася на рівні, якщо могла допомогти чимось – допомагала, ділилася життєвим досвідом з молодими. Усі працівники бібліотеки поважали її за це".
Алла Кіндратівна Гончаренко, яка з Ганною Калюжною працювала у читальному "професорському" залі для викладачів, згадує її надзвичайну доброзичливість та інтелігентність, особливо у стосунках з молодими працівниками бібліотеки. Пізніше Ганна Григорівна, аж до виходу на пенсію 1960 року, працювала у відділі так званого спеціального фонду бібліотеки Чернівецького університету. Вона брала активну участь у громадській роботі й, зокрема, багато зусиль докладала у роботі вечірнього університету для робітників і молоді.
Так працювала аж до виходу на пенсію. Після тяжкої хвороби Ганна Григорівна Калюжна невдовзі померла, залишивши про себе добру й світлу пам’ять.
Хай ця стаття про героїчне, а в певні періоди й трагічне життя Ганни Калюжної та її чоловіка Пантелеймона Калюжного стане виявом глибокої шани і нашими квітами на їхніх могилах.
