%0%На території Рогізни та Денисівки археологи знаходили предмети, що належать до трипільської культури. Це – одні з найстаріших поселень Садгори, чим тутешні мешканці справедливо пишаються.
Рогізна, яка донедавна була окремим селом, вперше згадується у грамотах 7 жовтня 1517 року як Рогозна. А в документах австрійської пори 1774 року – як Рогисна. Назва поселення походить від трави рогози, яка полюбляє рости на болотистій місцевості та на берегах річок. Ще й досі територію між Рогізною і Ленківцями називають Багнами, оскільки вона дуже заболочена.
Що ж до Денисівки, дехто зі старожилів стверджує, що походить ця назва від імені чоловіка, котрий першим заселився тут. Денисівка пролягає переважно вздовж вулиці Заводської, де нині розташовано чимало промислових об’єктів та невеликих фірм.
А ось кут Баронівка та урочище Баронів сад залишилися на згадку про барона Мустяцу, завдяки якому Садагура 7 грудня 1801 року отримала статус торговельного містечка і навіть претендувала стати центром Буковини. Садгірці й досі згадують барона Мустяцу добрим словом. У його колишньому родинному маєтку вже десятки років розміщується обласний дитячий протитуберкульозний санаторій. А в знаменитому баронському саду спорудили геріатричний пансіонат, де доживають свого віку самотні престарілі люди та інваліди.
– Майже все літо наші підопічні їдять черешні, а восени та взимку – яблука, що ростуть у саду, – розповів директор геріатричного пансіонату Мирослав ПАРАСКІВА. – Ми також заготовляємо для них сік.
Гордість району
В єдиному в Чернівцях дитбудинку сімейного типу кожен має свої обов’язки
На вулиці Каштановій в ошатній двоповерховій будівлі мешкає велика родина Мартинюків: мама Анжела, тато Василь та десятеро дітей, восьмеро з яких – прийомні. Їхній дитячий будинок сімейного типу – поки що єдиний у Чернівцях. Найстарша Аня навчається у медичному коледжі, наймолодший Іванко пішов цього року до другого класу. Інші хлопчики та дівчатка – теж школярі. І рідні, і прийомні діти називають Анжелу мамою, а Василя – татом. Родина все робить разом: працює на городі, їздить відпочивати, ходить до церкви.
– Понад десять років тому нам виділили земельну ділянку на вулиці Каштановій, де ми з чоловіком власними руками почали споруджувати двоповерховий дім, – розповіла Анжела МАРТИНЮК. – Тож було куди приводити дітей, яких ми брали на виховання з обласного інтернату та Будинку дитини. Я сама виросла без мами, тому добре знаю, що таке сирітство, особливо за живих батьків. Хочемо з чоловіком створити для своїх дітей особливу атмосферу сімейного затишку і тепла. Нам дуже добре живеться на вулиці Каштановій. Маємо город, веливе господарство – курей, свиней. Тримаємо вулики, посадили молодий сад. Кожен із дітей має свої обов’язки. Навіть наймолодший Ваня доглядає за кішкою та собакою. Чоловік викопав невеликий ставок у кінці городу, розвів рибу. Тепер не тільки наші сини, а і доньки люблять посидіти там із вудками. Пійману рибу смажимо чи варимо з неї юшку. А неподалік на лузі обладнали невелике футбольне поле, де хлопчики ганяють м’яча. Іншого місця для життя ми вже навіть собі не уявляємо.
Мартинюки мріють збудувати для своїх прийомних дітей будинок, де вони могли би жити разом. На засіданні міської опікунської ради вже розглядалося питання про виділення родині земельної ділянки під забудову.
– Самі ми, звичайно, не потягнемо таке будівництво, – зізналася пані Анжела. – Тому дуже сподіваємося на допомогу місцевої влади, підприємців, добрих людей.
Цікавинка
Про барона Мустяцу і його маєток збереглося чимало легенд та переказів. Одна із місцевих мешканок пані Марія розповіла, що в барона було дуже велике господарство. Тримав він багато коней, а також гусей, качок, курей. Якось одна зі служниць, котрій набридло наглядати за птицею, долила до корму горілки, сподіваючись таким чином трохи її заспокоїти. Але гуси та качки, понаїдавшись зерна, попадали на землю. Служниця дуже злякалася, що вони поздихали. Зі страху почала збирати птицю та кидати у стайню. Всю ніч бідна жінка не спала, плакала та бідкалася, як зізнатися господарям у скоєному. А коли вранці зайшла до стайні, побачила, що всі гуси і качки відійшли від вечірньої "пиятики" – весело гогочуть та крячуть.
У знаменитому баронському саду донині зберігся високий платан, якому чи то двісті, чи то шістсот років. Валентина СКРИПКАР, заступник головного лікаря з педагогічної роботи обласного дитячого протитуберкульозного санаторію "Садгора", розповіла, що цього велетня не могли обійняти і двадцятеро дітей. А влітку платан створює таку велику тінь, що спекотної днини під ним може заховатися чи не весь санаторій. У нижній частині парку б’є джерело, яке садгірці вважають цілющим. Співробітники санаторію та діти, котрі лікуються тут, постійно приходять сюди пити воду. Набирають її у бідони та пляшки місцеві мешканці, котрі приїжджають навіть із дальніх районів. Бувалі садгірці кажуть, що цієї водою добре розводити спирт і самогон.
Неподалік джерела видніється невелика водойма. За барона, як гласить легенда, у цьому чистому, мов сльоза, озерці плавали рідкісні чорні лебеді та золоті рибки. Важко повірити в це, дивлячись на закиданий сміттям та зарослий травою ставок.
