Будного дня у центрі Садгори безлюдно і тихо: вряди-годи пройде жінка поважного віку, прогуляється з візочком молода мама чи проїде маршрутка. Доросле населення у цей час трудиться на "Калинці". Започаткувавшись із монети, Садгора здавна притягує до себе гроші. Тому не дивно, що саме тут виник найбільший ринок та почали будувати гіпер– та супермаркети. Вочевидь, це не дуже до вподоби пролетарському письменникові Максимові Горькому, який, скинувши з голови капелюха, з високого п’єдесталу з осудом спостерігає за всім, що діється навкруги. Хто і коли встановив у центральному парку цей пам’ятник і який стосунок він має до Садгори, не може відповісти ніхто. Місцеві школярі навіть не можуть пригадати, кого, власне, увічнили у бронзі. А те, що на постаменті й досі втримався російський письменник, свідчить про толерантність мешканців містечка, серед яких переплилися корінням різні національності. Можливо, тому на Садгірському кладовищі, якому майже двісті років, стоять поруч пам’ятники радянсько-чехословацьким воїнам, що полягли в роки Другої світової війни, воякам ОУН-УПА і навіть Садгірській комуні, котра існувала в містечку протягом 1914-1919 років. Коли нинішнього року до нашого міста завітав нащадок австрійського імператора Отто фон Габсбург, він побував на Садгірському кладовищі, де, як висловився, відчув справжній дух старих Чернівців.
Саме в цьому містечку збереглося найбільше корінних мешканців. Голова Садгірської районної ради Юрій БУРЕГА з гордістю розповів історію свого родинного дерева, яка тісно пов’язана із Садгорою. Його прапрадід оселився тут ще в роки російсько-турецької війни. А тепер близьких родичів у Юрія Буреги налічується майже тисяча, і всі вони мешкають у Садгорі. Тому доводиться храмувати голові райради майже весь рік, адже чи не кожна вулиця тут має своє свято.
Довідка
Садгірський район займає 58 відсотків території Чернівців. А мешкає тут тільки 28 тисяч 600 мешканців, тобто, приблизно дев’ята частина всього населення міста. У Садгорі налічується 149 вулиць. Центр району можна окреслити вулицями Яна Налепки, Перемоги, І. Підкови, Галицького, частково – Александрі.
Історична довідка
Тут карбували монети і медалі
– Ще й досі мешканці Садгори знаходять на своїх городах мідні та бронзові монети з латинською буквою "S", яка вказує на барона Садагурського – засновника монетарні, – розповідає історик, дослідник історії Садгори Володимир НОВАК. – Власне, з цих монет і почалося поселення, яке, на відміну від Чернівців, виникло не так уже й давно – приблизно 230 років тому. І спричинилася до цього російсько-турецька війна 1768-1774 років. Для утримання російської армії необхідні були значні кошти, тому вирішили випускати гроші на місцевій території – неподалік фронту. Зручну місцину – багату на ліс та воду – обрали неподалік Чернівців та сіл Рогізна і Жучка. Будівництвом монетарні зайнявся відомий у тогочасній Європі підприємець та фінансист німецько-польський барон Петер-Ніколаус Гартенберг-Садагурський. У грудні 1771 року викарбували першу партію мідних монет із трофейних турецьких гармат. На них ставилася латинська буква S і назва Sadogura. За час роботи монетного двору тут викарбували 700-750 тисяч рублів. Крім монет, також виготовляли срібні пам’ятні медалі, деякі речі побутового призначення, відливалися церковні дзвони. Монетарня стала першим підприємством нового капіталістичного зразка на Буковині. Навколо неї незабаром виросло ціле поселення вільних ремісників і торгівців, яке отримало назву Садагура – відповідно до слов’янської частини прізвища барона-засновника. Монетний двір проіснував до 1774 року. Після закінчення війни барон фон Гартенберг повернувся на батьківщину, а поселення, засноване ним, розвивалося. 1801 року Садагура отримала офіційний статус торгово-ремісничого містечка з власним гербом та належними привілеями. У ХІХ столітті поселення стає важливим торгово-промисловим центром австрійської Буковини: тут швидкими темпами розвивалися різні ремесла, відбувалися щорічні міжнародні ярмарки.
Свою сучасну назву – Садгора – містечко отримало вже за радянських часів та існувало як окремий районний центр. А 1964 року його приєднали до Чернівців – і воно стало одним із міських районів.
Перспективи
У найближчих планах – каналізування і реставрація центру
– Центр Садгори належить до історичного ареалу району, отож, його необхідно зберегти, – переконаний головний архітектор міста Сергій ГОМОНОВИЧ. – У цій частині передбачено реставрацію житлових будинків. Перш за все потрібно облаштувати парк у центрі, де розташований Будинок культури. Уже є інвестори, котрі взялися фінансувати ці роботи. Ветху споруду, що стоїть тут, знесуть – мешканці отримали квартири і незабаром переселяться туди. Планується більше озеленити та заквітчати цю територію, встановити лавки, облаштувати фонтани з падаючою гіркою, одне слово, зробити її привабливою для відпочинку. Можливо, доведеться перенести на інше місце пам’ятник Максимові Горькому, який розташований у парку. Раніше йшлося про спорудження пам’ятника Садагурській монеті на тому місці, де зараз встановлено знак, однак з проектом до нас поки що не звертався ніхто. Навпроти парку приватний підприємець споруджує торговий центр із дитячими закладами та літнім майданчиком.
Закінчено реконструкцію ринку, який, до речі, є одним із найстаріших у Чернівцях. Щодо резиденції "Чудодійного рабина", то єврейська громада просить передати цю старовинну споруду у її власність і зобов’язується відремонтувати її. З подібним проханням зверталися до нас і хасиди, котрі приїжджали у Чернівці на могилу до свого святого.
У кінці вулиці І. Підкови, за геріатричним пансіонатом, у так званому баронському саду, де, кажуть, і досі б’є цілюще джерело та ростуть унікальні екзотичні дерева, привезені із заморських країн, планується будівництво житлових котеджів.
Під час нещодавнього відкриття рентгенкабінету у міській лікарні №4, що на вулиці І. Підкови, міський голова Микола Федорук пообіцяв, що незабаром буде каналізовано Садгору, зокрема лікарню та школу, на що необхідно півтора-два мільйони гривень.
– Два роки тому було збудовано колектор і насосну станцію, що дало змогу провести каналізацію до геріатричного пансіонату та військового містечка, – розповів Володимир БАБЧУК, перший заступник директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради. – Тепер до цього колектора можуть під’єднуватися найближчі вулиці. Вже створено декілька товариств співвласників, зокрема, на вулицях 26-ти Бакинських комісарів і Галицького, які вноситимуть половину коштів, необхідних для каналізування, а ще половину виділяє місто. Будемо розглядати пропозиції мешканців інших вулиць .
Голова Садгірської районної у місті ради Юрій БУРЕГА розповів, що за кошти міського бюджету відремонтовано дах та водовідвідну мережу кінотеатру "Буковина", наступного року планується зробити ремонт всередині приміщення та демонструвати тут фільми.
Легенда
Чудотворний рабин Фрідман носив
золоті сандалі без підошов
Час і люди добре познущалися з Палацу-резиденції "Чудодійного Рабина" у центрі Садгори, який наче від сорому відгородився високим парканом, щоби приховати сліди руйнувань – облуплені стіни та забиті дошками вікна. А колись для закладання його фундаменту землю і каміння везли із самого Ізраїлю. І навіть смертельно хворі люди зцілювалися, торкнувшись священних стін. А у підвалах, розповідають, здійснювали обрізання хлопчикам із найзаможніших та найшанованіших родин євреїв-хасидів. І мешкав у Садгорі чудодійний рабин Ісраель Фрідман, до якого за благословенням приїжджали тисячі євреїв. Він утримував у невеличкому містечку школу, синагогу і навіть духовну академію. Легенда розповідає, що в рабина переселилася мудрість царя Соломона, тому він міг передбачати події і слова його ставали пророчими. Аби показати рівність усіх людей перед Богом, носив святий сандалі із золотими пряжками, які не мали підошов. Ще за життя він передбачив день своєї смерті і просив поховати його у Садагурі. За радянських часів могила пророка була занедбаною – на ній місцеві мешканці випасали кіз та влаштовували гулянки. А в резиденції "Чудодійного Рабина", яку колись називали "єврейським Ватиканом", влаштували майстерню з ремонту сільськогосподарської техніки. Було знищено рідкісні розписи інтер’єру, а підлогу, на якій ревно вклякали у молитві тисячі євреїв-хасидів, залили соляркою і бензином. Та пророк таки дочекався пошанування. На його могилі встановили капличку, накривши її саркофагом, та збудували своєрідну Стіну Плачу. І тепер сюди з’їжджаються євреї-хасиди з усього світу, щоби помолитися на могилі свого цадика та залишити у Стіні Плачу записки тих, хто не зміг прибути. А ось Палац-резиденція "Чудодійного рабина" ще чекає на своє відродження.
