Десятирічна Аня Хаб’юк із села Виноград Кіцманського району сама прийшла до сільського голови і попросила забрати її, трьох молодших братиків і сестричку від мами.– Ми бідували, не було що їсти, не мали що вдягати, – розповіла кореспонденту "МБ" Аня, яка нині перебуває в обласному притулку для неповнолітніх.
– Мама пила, тато пив, а ще є прабабка, якій 83 роки, тож я мусила сама варити їсти. Братик Ваня – йому дев’ять років – колов дрова, Коля – йому чотири роки – носив їх до хати, а я закладала дрова у піч і варила їсти. Сестричка Алла – їй п’ять рочків – мила посуд. А ще ми самі прибирали. За господарством – коровою, двома свиньми, собакою, курми – самі дивилися. Не мали що їсти, тому йшли до людей робити, і вони нам давали гроші. А ще нас батьки били. Останній раз мене дуже побили, і я втекла, два дні не мала де жити. Тому пішла до сільради і сказала, що не хочу жити з мамою.
Подібні історії можуть розповісти чимало дітей, які потрапляють до притулку.
– Сьогодні серед 21 дитини є й діти цілими сім’ями, – повідомила Жанна ЯНЧУК, заступник директора, вихователь-методист Чернівецького обласного притулку для неповнолітніх. – На жаль, Аню та її молодших братиків і сестричку невдовзі розлучать, їх змушені розформувати за віком у два різні інтернати. Тут діти перебувають лише тимчасово – до трьох місяців, доки не вирішиться їхня подальша доля: чи повернути додому, чи помістити в інтернат або в лікувальний заклад тощо.
Траплялися в нас випадки, коли дітей забирали батьки чи рідні. Але здебільшого потрапляють до притулку діти з неблагополучних сімей, де батьки п’ють і взагалі не займаються дітьми. Маленьких дітей – віком три-чотири роки – як правило, вилучають з проблемних сімей. Старші або самі втікають з дому чи інтернату, і їх підбирають на вулиці, або вони самі свідомо йдуть із сім’ї до притулку. Наприклад, зараз у нас перебуває 15-річна Іра, яка сама пішла до служби неповнолітніх і ініціювала позбавлення її мами батьківських прав.
– Чи втікають діти з притулку?
– Так. Сюди потрапляє чимало дітей, які озлоблені на всіх. Декотрі відразу не допускають до себе, але згодом бачать, що ніхто нічого поганого їм не заподіє, тож стають добрішими. А діти, які замислили втекти, втікають. Вільного виходу за межі території притулку немає. Але й немає можливості приставити до кожної дитини дорослого. Скажімо, діти домовляються між собою: один відволікає увагу дорослого, декілька дітей розбігаються в різні боки, а один з них втікає.
– Як змінюється із року в рік кількість дітей, котрі потрапляють до притулку?
– З 2004 року зберігається тенденція до збільшення кількості покинутих, знедолених дітей. Наприклад, якщо минулого року через притулок пройшло всього 199 дітей, то на сьогодні – 13 серпня – до нас потрапило вже 172 дитини.
Що би не казали політики, а люди не стали краще жити. Чимало дорослих працездатних людей ніде не працюють, через це п’ють. Цілі сім’ї, як правило, де двоє і більше дітей, не мають засобів для існування, тож діти виживають самі. А ще дедалі більше помітний фінансовий інтерес від виплат на дітей. Вісім з половиною тисяч гривень при народженні – дуже гарна програма, але вона до кінця не продумана. Кількість батьків, які "піклуються" про дітей, доки держава платить гроші – хто до року, хто до трьох років – збільшується. У нас давно не було дітей три-чотирирічного віку, а зараз і такі потрапляють. Щойно державні гроші закінчуються, такі батьки забувають про своїх дітей.
– Як живе притулок сьогодні?
– Минулого тижня нам виповнилося десять років. Сьогодні притулок потребує розширення. Хоча державне фінансування добре, грошей на потреби притулку вистачає. Діти тут добре харчуються, мають одяг, займаються в різних гуртках, беруть участь у дитячих виставах. Тут деякі діти вперше в житті не те що комп’ютер побачили чи олівець взяли до рук, але й навіть казку почули вперше в житті.
