У депозитних угодах є графа, де вкладник може вказати ім’я людини, якій, у разі своєї смерті, він хотів би заповісти гроші . Це заповідальне розпорядження фінансовій установі до 1 січня 2004 року гарантувало, що гроші клієнта не пропадуть. Тоді банк сам розшукував спадкоємця, ім’я якого вказано в документі, і віддавав йому гроші. Однак після цієї дати набула чинності нова редакція закону Цивільного кодексу, яка вже не дозволяє просто віддати гроші. Тепер спадкоємець повинен надати банку документ про право на спадщину, засвідчене нотаріусом.
У відділі депозитних вкладень однієї із філій банків повідомили, що інформацію про грошові вкладення своїх клієнтів банкіри не мають права розголошувати. Навіть близьким родичам вкладника.
– Якщо закінчився термін депозитного вкладу, ми розшукуємо самого вкладника, – розповів банкір. – Спочатку, щоби нагадати йому, що час переоформити угоду. Однак, якщо з’ясовується, що з клієнтом щось трапилося, тоді просто відмічаємо для себе номер такого вкладу. Не маємо права повідомити про спадок і особі, ім’я якої вказано в угоді. Може статися, що існує інший заповіт і кошти вже заповіли іншій людині.
Згідно із законом про банківську таємницю, про депозитний вклад клієнта банкір може повідомити лише в письмовій формі на офіційний запит нотаріуса. Трапляються випадки, коли родичі не знають про гроші на банківському рахунку. І якщо померлий не залишив заповіту, а на депозитний вклад впродовж шести місяців ніхто не пред’явив права, гроші дістануться державі.
– Спадкоємець може і не знати напевне про депозит, але бодай про банк, де можуть лежати гроші, повинен чути, – повідомили в банку. – Цього вистачить, щоби зробити офіційний запит. Людина повинна звернутися до державного нотаріуса. Якщо до депозитної угоди внесено ім’я, тоді ця особа має перевагу над іншими родичами.
Водночас, в іншій банківській філії повідомили, що в разі смерті вкладника банк повідомляє про депозит родичів. (Л. Нагірняк)