Голова обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок Георгій Рудяга зізнається, що першого зайця підстрелив в одинадцять років, хоча батько почав брати його із собою на полювання ще шестилітнім хлопчиком.
Батько привіз
з Німеччини рушницю з позолоченим стволом
– Батько Василь Григорович пройшов усю війну. Пішов у 42-му на фронт, а повернувся додому аж через сім років. Саме у Німеччині він захопився мисливством, – розповідає Георгій Рудяга. – Хвалився, що доводилося полювати у знаменитих угіддях Герінга. Привіз із собою декілька рушниць. Одна була навіть із позолоченим стволом. Та на батька "наїхали" різні служби, то він віддав її комусь із керівництва. Пізніше шкодував про це.
А ще Василь Григорович полюбив мисливських собак і навчився у Німеччині розводити їх. Він тримав по 14-16 псів – найбільшу на той час кількість на Буковині. Скажімо, російських гончих привозив із московського розплідника. А в 70-х роках придбав на виставці у Білорусії дуже дорогого собаку – заплатив за нього 450 рублів. Увесь Красноїльськ тоді гудів, мовляв, дурний той Рудяга: корова коштує 350 рублів, а він за якогось пса дав 450. За цуценятами до Рудяги приїжджали з усього Радянського Союзу.
– Я теж почав займатися собаками з раннього дитинства. Йду, бувало, на гриби – і беру із собою двох-трьох. Відтоді постійно тримаю вдома хоча би одного собаку. Щоправда, зараз живу в багатоповерхівці, то це досить важко, адже мисливські собаки люблять свободу, – розповідає головний мисливець області. – Крім радості, приносять вони і багато шкоди. Скажімо, останнє цуценя повідгризало дружині підбори у туфлях за 50 доларів, пошкодило і мої черевики та меблі. Та без собак полювання не приносить жодного задоволення. Він підніме зайця в кущах – і ти вже скачеш за ним. І кабана вижене на простір. І птицю підстрелену відшукає за лічені хвилини – в густій траві чи у воді.
Оленів не вбивав, хоча підходили вони кроків за десять
Георгій Васильович жартує, що коли одружувався, сказав дружині: "У мене на першому місці полювання, на другому – робота, а на третьому – вже ти". З роками вона змирилася з цим і ніколи не перечила, бо зрозуміла: це захоплення неможливо забрати від мене. Кілька років тому мені здавалося, що якби хтось забрав від мене рушницю, я би повісився. Стомишся, бувало, на роботі, понервуєшся, а підеш на полювання – ніби два тижні відпустки відгуляв. Пройдеш десяток-другий кілометрів – і живота немає, і самопочуття добре. Справжній мисливець живе від полювання до полювання. Коли розпочинається сезон, особливо на дику птицю, вітаємо один одного зі святом – і щастю немає меж. Нас звинувачують у тому, що ми вбиваємо нещасних тварин. А ми йдемо до лісу, аби поспілкуватися з природою, доторкнутися до неї. У мене є навіть улюблена гора, звідки люблю милуватися краєвидами та розмірковувати над змістом життя. А чого варті посиденьки у чоловічій компанії біля багаття, байки про різні мисливські пригоди! У мене був випадок 25 років тому, коли не міг догнати підстреленого зайця. То хлопці відтоді постійно підколюють мене: мовляв, чому ти не попросив його зачекати на тебе?"
Скільки дичини вбив, Георгій Рудяга не лічив. Серед його мисливських трофеїв – і зайці, і лисиці, і косулі, і багато дикої птиці, навіть кабани. З вепром, пригадує, була в нього серйозна пригода. Десь через рік після повернення з армії пішов на полювання – і собака вигнав на нього здоровенного кабана. Хлопець вистрілив – той упав. А потім раптом піднявся – і прямо на Георгія, котрий кинувся втікати. Вже на бігу перезарядив рушницю, розвернувся і десь із 10-метрової відстані вистрелив ще раз. Тварина пробігла ще декілька метрів і впала. Дісталося тоді й собаці – поранений вепр зачепив його іклом. І таких випадків було чимало у довголітній мисливській практиці. Навіть на вовків чоловік ходив.
– А ось оленя я не вбив жодного, – стверджує Георгій Васильович. – Ще в дитинстві батько мені сказав: "Полюй на кого хочеш, а в оленя не стріляй". Пізніше ніби навмисне – разів п’ятнадцять – ці гарні тварини підходили до мене кроків за десять. Але я тільки милувався ними, та жодного разу не підняв рушницю. Хоча з роками стаю більш сентиментальним і вже не так безжально стріляю, як бувало в молодості. Трапляється, побачу гарну косулю – і жаль її стає. Нехай, думаю, живе – ранок такий сонячно-росяний. І зайців останнім часом відпускав не раз.
Георгій Васильович дуже переймався, що в нього немає сина, якому зміг би передати своє захопленням мисливством. Але єдина донька зробила йому подарунок – народила внука. І тепер шестилітній Данилко йде з дідусем на полювання – хлопчикові теж подобається бродити лісом.
Довідка
На Буковині офіційно зареєстровано 3800 мисливців. Також зареєстровано 108 мисливських собак, хоча насправді їх є набагато
більше. Мисливські внески на рік становлять 90 гривень. Ліцензія на відстріл кабанів – 500 гривень. Згідно зі статутом, кожному мисливцеві необхідно відпрацювати три дні на угіддях, скажімо, облаштувати годівниці, скосити сіно, посадити дерева.
Вартість мисливської рушниці – від 1500 до 100 000 гривень. Цуценята коштують 100-200 доларів, залежно від породи.
