Літня пара інтелігентного вигляду на проспекті Незалежності привернула нашу увагу тим, що йшла, взявшись за руки. Це виглядало надзвичайно трепетно. Тому ми вирішили підійти та познайомитися. Любов та Євген Бєляєві зізналися, що завжди ходили, взявшись за руки, за 53 роки не набридли одне одному і жодного разу серйозно не посварилися.
Зустрілися вони у Відні в повоєнні роки, де молодий солдат відбував строкову службу, а
вільнонаймана дівчина працювала культорганізатором у Будинку офіцерів.
– Люба приглянулася мені у літньому таборі, куди приїжджала організовувати концерти різних груп із Радянського Союзу, – каже Євген Михайлович. – За клубом знаходилася громадська вбиральня. Як тільки помітив, що вона вийшла на двір, одразу ж бігом туди, аби побачити її.
– А дівчата у мене запитують, чому, мовляв, твій залицяльник так часто бігає у туалет, – сміється Любов Іванівна.
Незабаром познайомилися та почали зустрічатися. Дівчина мобілізувалася на місяць раніше і відбула до свого Ростова-на-Дону. Та хлопець таки приїхав по неї і забрав до Чернівців. Одружилися 1954 року. Довгої білої сукні у нареченої не було, та й весілля не справляли. Зате запам’яталося, як троє євреїв зіграли для них "Ти, голубко моя". Тривалий час молодята мешкали з батьками, а потім отримали окрему квартиру. Подружжя вважає, що все життя живуть достойно. Євген Михайлович пропрацював 35 років у будівельно-монтажному управлінні облспоживспілки на різних посадах, був навіть головним інженером. А Любов Іванівна трудилася до пенсії швачкою-мотористкою на фабриці імені Ю. Федьковича. Виростили двох доньок, у котрих теж склалося щасливе сімейне життя. Можливо, допоміг досвід батьків. Є двоє дорослих онуків, підростають троє правнуків.
– Я все життя кохала лише свого чоловіка, – зізнається Любов Іванівна. – У молодості він був дуже гарний і завжди добрий до мене. Тому ніколи не жалкувала, що вийшла за нього заміж.
– Звичайно, як чоловік я звертав увагу на вродливих жінок, – сміється Євген Михайлович, – але завжди приходив до висновку, що моєю дружиною могла бути лише Люба. Мені у ній все подобається. У сімейному житті головне – розуміння, взаємна повага, вміння прощати та прислухатися до
думки дружини чи чоловіка.
Останні роки Любов Іванівна важко хворіла, довго лежала у лікарні. Тому всі домашні обов’язки взяв на себе Євген Михайлович. Він готує їжу, прибирає у квартирі. А ось перуть і продукти купують разом.
– Усе у нас добре, – стверджує жінка, випромінюючи радість. – І ми щасливі.
