Більшість дітей Величків вже повиростали, лише четверо ще ходять до школи.
Сім’я живе під самісіньким лісом. Багатодітна мама все життя пропрацювала листоношею.
– Важко було щодня долати 10 кілометрів, щоби порозносити газети та журнали, – розповіла Марія Іванівна. – Діти у дитячий садок не ходили. Мені трохи допомагала мама, яка живе неподалік. Виховували дітей і будували будинок. Згодом я перейшла на роботу до держлісгоспу, де чоловік працював токарем.
Троє наших дітей вже мають свої сім’ї, маємо й онуків. Спеціальну освіту отримала лише Юля, яка закінчила медучилище.
– У лісгоспі колись була стабільна робота, зарплата, а тепер цехи ліквідували, – додає Ілля Дмитрович. – Ми маємо невелике господарство, але це так – хіба на харчі. Декілька років тому я отримав травму хребта. Скільки не ходив лікарями – групу не дають.
Є на обійсті багатодітної родини невеличка дерев’яна лазня "в зруб" – її звів сам господар.
– Майстер на всі руки, – кажуть його діти. – Ми стараємося, щоби і наші батьки нами пишалися. Минулого року близнюки Марта і Олександра закінчили школу. Вчилися добре, щоправда, вчителі нерідко плутали дівчат. Дівчата цим інколи користувалися і відповідали під час уроків одна замість одної.
– Але уроки готували обидві, – додає мама Марія Іванівна. – Зараз вони ходять до вечірньої школи, а вдень вчаться шити весільні сукні у підприємців з Волоки. Хотіли би вчитися й далі, але це нам не по кишені.
Вони схожі, як дві краплі роси, зовсім не користуються косметикою. Кажуть, що врода – це те, що дав Бог, а усілякі манікюри та педикюри – це зайве.
