Лісник Георгій Микайло почав його підгодовувати качанами кукурудзи, і підсвинок перестав боятися людей. Згодом Георгій Микайло зробив невелику загорожу під столітніми дубами з металевої сітки і загнав кабанчика туди, щоби він не став легкою здобиччю для губителів природи чи бродячих собак. Лісник назвав кабанчика Наполеоном. Свиня від’їлася, змужніла і виникла потреба у "подрузі життя".
Лісник поїхав до Хотинського держлісгоспу, де є розплідник диких кабанів, і придбав свинку. Її назвали Жозефіною. Свинки подружилися, лісник зробив їм зі столітньої смереки велику дуплянку, розширив вольєр. До диких свиней лісник пустив і свійську – Соню. Свині звикли одні до одних – їли разом, рилися під дубами.
Навесні 2006 року Жозефіна народила четверо смугастеньких поросяток, а Соня, якій теж сподобався дикий "кавалер", – аж 15.
Тепер Наполеона утримують в окремій загорожі, а молодняк має вольєр площею майже 30 соток. Час від часу лісник випускає їх до лісу, де свині знаходять у землі всю необхідну поживу.
– Ліс – це їхня зелена аптека, – каже Георгій Костянтинович, – хоч я їх і підгодовую непогано, але вони все одно охоче риються в землі.
Часто до вольєра приходять діти місцевої школи, милуються підсвинками.
– Я намагаюся прищеплювати любов до довкілля і своїм дітям, а їх у мене четверо, і іншим. Сподіваюся, що з них хтось обере професію лісівника, – каже Георгій Микайло. (П. Кирстюк)
