Біля обійстя родини Соколовських з Верхніх Петрівців на Сторожинеччині під час новорічно-різдвяних свят зупиняються у захопленні водії та випадкові перехожі: "Як у Голівуді!". Бо такого на Буковині та й, напевно, в усій Україні, не побачиш – у небі над будинком рухаються різнокольорові "НЛО", у дворі – фонтани світлових променів різних форм та кольорів, а гірляндами вкрите все – дах, стіни, доріжки, ворота, капличка біля воріт.
Світлова гармата запускає в небо 34 різнокольорові промені
Придумали всю цю красу Анжела і Василь Соколовські, які нині працюють у Москві, але щороку новорічні та різдвяні свята проводять удома – разом із дітьми і батьками.
– Ми почали прикрашати будинок ще у 90-х роках, – пригадує пан Василь. – Спочатку – китайськими гірляндами, які кріпили до вікон. То було одразу після перебудови, для всіх новинка. Ми таке бачили у Польщі, Угорщині і задумали собі.
Останні три роки подружжя прикрашає будинок вже професійно – світловою гарматою (прожектор із поворотом світлового пучка із 34-х променів на 360 градусів), феєрверком у формі кулі з різнокольоровими променями, "плакучими" пальмами, кліп-лайтами зі світлодіодними лампами (кріпляться до дерев), гірляндами "світловий дощ "плий-лайт". Усе це вони купують у Москві на виставках, бо подібного, кажуть, не зустрічали в Україні. Цього року аж із Канади виписали кількаметрову пальму, яка світиться. Щоправда, вони її поки що не отримали, тому доведеться зачекати до наступного року.
– Я за професією – дизайнер, – розповідає пані Анжела. – Освіту отримала медичну, але довелося перекваліфікуватися: перебудова, талони, грошей не вистачало... Отож поїхали з чоловіком до Москви, гарно влаштувалися, працюємо. Чоловік – директор будівельної фірми, я – дизайнер.
А прикрашання будинку до свят для нас – хобі, це для душі.
Я розробляла проект для казино і подумала, що було би гарно створити святкову композицію вдома. Звичайно, для казино – зовсім інший стиль.
– Розробляє дизайн Анжела, – додає чоловік. – А я докуповую необхідні речі. Дружина мені лише телефонує: "Потрібно стільки-то й стільки-то подовжувача, шнура тощо" Прикрашали будинок з 25 по 30 грудня 16 осіб. Анжела їм пояснювала, куди і як слід усе кріпити. Звичайно, для такої краси потрібна напруга у 380 вольт.
Подобається усім. Минулого року біля нашого будинку зупинявся екскурсійний автобус зі школярами, фотографувалися. Та й зараз часто зупиняються автомобілі, які їдуть повз будинок. Малі дітки приходять і щасливо вигукують: "О, тут живе Дід Мороз!"
Пишаються ілюмінацією, як у Голівуді, і мешканці села: вони із гордістю провели кореспондента "МБ" до будинку Соколовських. До речі, у Верхніх Петрівцях майже на кожному подвір’ї – ялинка із гірляндами.
Щоправда, трапляються і прикрі моменти. Наприклад, вже першого дня хтось розбив плафон від гірлянди. "Люди є люди, буває й таке, – каже пан Василь. – Але загалом усі радіють – нині ж багато хто був за кордоном, бачив, як у них до Різдва гарно прикрашають будинки, вулиці".
Михайло Горбачов пообіцяв приїхати до Верхніх Петрівців
Восени подружжя Соколовських освятило капличку, яку збудували біля дороги.
– Я собі дав слово, що коли стану на ноги, вдасться бізнес, то побудую каплицю, – розповідає Василь Соколовський. – Мені сон наснився.
Будували три роки. Була затримка, бо художники півроку чекали, доки привезуть спеціальні фарби, які не псуються з часом. Спланувала дизайн споруди дружина.
– Мені колись розповідали, що людину, яка задумала таке будівництво, весь час переслідують перешкоди та труднощі, але я не вірила, доки не відчула на собі, – додає дружина.
– Ми лише купили нову машину, – пригадує пан Василь, – я їхав дорогою – підшипник заклинило. Пощастило, що їхав обережно. Постійно були проблеми. Нас попереджали, що буде важко.
Назвали каплицю на честь Божої Матері. Ми побудували, щоби кожен міг зайти, помолитися. Я завжди заходжу перед від’їздом до Москви.
Працюють Анжела і Василь Соколовські у Фонді Михайла Горбачова. В їхньому сімейному альбомі – фотографії, на яких вони разом із Михайлом Сергійовичем, він їх обнімає. На інших фото вони поряд з іншими відомими людьми – головним банкіром Росії, спортсменкою Іриною Родніною, журналісткою Оксаною Пушкіною…
– З Михайлом Сергійовичем близько знайомі. Ми працюємо у його фонді. Він повинен був до нас приїхати у гості, але цього року не вдалося, – розповідає господар. – Такі поїздки йому слід планувати на півроку вперед. Але він пообіцяв: "Василю, не втрачай надії, я усе ж таки приїду до тебе". Михайло Сергійович – дуже гарна людина. Він завжди каже, що йому не давали довести до кінця справу, яку він розпочав. Каже, що все могло бути інакше….
Цікаво відбулося наше знайомство. Мій тато працював мельником, і якось на млині зламалася деталь, за якою слід було їхати аж до Горького (нині Нижній Новгород, – ред.). Я лише повернувся з армії і не дуже хотів їхати, але мусив. Коли повертався – сфотографувався у Москві біля щита із зображенням Михайла Горбачова. На фото виглядало, ніби Горбачов тисне мені руку. Зараз і не пригадую, куди поділася та фотографія, а тоді привіз у село – усі з недовірою розглядали: "Та невже сам Президент?" Я тоді й подумати не міг, що колись буду з ним близько знайомий. Пригадую також момент, коли по радіо передали про те, що його усувають від влади. Так гірко мені стало: "За що?" Тоді народилася мрія побачити його.
Здійснилося усе після того, як я за три місяці побудував дачу для його колишнього радника. Він мене ще запитав: "Васю, чи реально побудувати за такий короткий термін дачу, щоби я у ній жив?" Я запевнив, що будемо старатися. Ось ми і постаралися: рівно за три місяці збудували двоповерхову дачу 15 на 12. Він мене і познайомив з Михайлом Сергійовичем.
У Москві ми працюємо, все у нас гарно. Але мріємо, що з часом повернемося додому. Усе ж таки удома – найкраще…
