– Щоправда, трапляються такі, котрі не плачуть. – розповідає працівниця Красноїльської селищної ради Олена БурЛа, – весілля у нас відбувається за народними традиціями – співають пісні, коли прощаються з батьками, наречені плачуть – але не всі. Гостей дуже багато: весілля на 60 пар – це вчорашній день. Нині кличуть 300-400 осіб.
Батьки обмінюються подарунками. Хустини, скатертини, рушники, пляшка горілки – обов’язково.
Дуже непросто батькам нареченої – вони повинні вручити подарунок не лише батькам, але й родичам нареченого. Колись вручали ледь не усім родичам – і дядькам, і братам тощо. Тож мамі нареченої просто біда була! Зараз коло звузилося – обдаровують лише найближчу рідню. Але інша проблема: якщо колись можна було обійтися хустинкою – для бабусі, сорочкою для дідуся, то зараз подарунки зазвичай із золота.
За словами Олени Бурли, одружуються у Красноїльську дуже рано. Хоча, за законодавством, дівчата можуть ставати на рушник із 17 років, у їхніх краях вони це роблять років із 16. Нещодавно, наприклад, зареєстрували шлюб пари, де дівчині було 15 років, а хлопцеві – 18. У такому разі дозвіл на шлюб дають через суд.
– Є багато молодих людей, які живуть у громадянському шлюбі з 16 років, а потім оформлюють офіційно шлюб, коли наречена досягає 17-річного віку, – розповідає Олена. – Шлюб у нас дуже помолодів: і колись дівчата виходили заміж у 16 років, але ж – за хлопців, яким було 22-24 роки, а нинішнім – 18. Багато хлопців зараз у 18 років одружуються. Діти.
Щодо найстаршої пари, які вперше брали шлюб, то пані Олена згадала таку і одразу побігла за реєстраційним журналом, щоби відшукати їхні дати народження.
– Знайшла! – урочисто оголосила вона. – Наречена – з …1980 року. Він – її ровесник. Я, коли вони розписувалися, так і сказала: "Я дуже рада, що нарешті розписуються люди, які усвідомлюють, що таке шлюб, як це відповідально…" (Ю. Боднарюк)
