RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Війна з Росією | Допомога захисникам | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Історія успіху | Історія успіху Редакційна політика | Про нас | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |

Чернівчанка Віра Дяченко має понад 20 медалей, три ордени. Жінка все життя працювала у військових госпіталях. Служила в Новоросійську, Казахстані, Сталінграді, Башкирії. А нещодавно бабуся зібрала свої нагороди і передала їх до Чернівецького краєзнавчого музею. Навіщо? "Щоби люди знали про жахіття війни і про вклад у неї медиків, життя яких пройшло у військових госпіталях", – пояснює 87-річна Віра Степанівна.
– Сама я родом із Дніпропетровської області, – каже Віра ДЯЧЕНКО. – Народилася 1921 року. Після школи три роки навчалася у Дніпропетровському фельдшерському технікумі. А вже 1939 року мене призвали до Червоної Армії. Все життя працювала у військових госпіталях. В Одесі познайомилася із чоловіком, Федором Метлюхом.
Коли почалася війна, чоловік пішов на фронт, а мене відпустили в декрет, бо була вагітна. Чоловіка чекала кожного дня в нашому будинку, де нікого не було, – всі сховалися у катакомбах. Накриюся шинеллю і виглядаю його. А потім все-таки з будинку мене забрали у сховище – у військову частину на аеродромі. Саме тут я дізналася, що мій чоловік поранений лежить у військовому госпіталі, неподалік аеродрому. Тут я доглядала за коханим кожного дня, не відходила від нього ні на крок.
"Усіх важкохворих заховали у великій церкві"
Якось мене викликали у політвідділ і кажуть, що госпіталь треба евакуювати в інше місто, бо Одеса оточена. Мені ж пропонували повернутися до Дніпропетровської області. Але я сказала, що чоловіка не покину, а тому поїхала разом з госпіталем. Важко пригадати усі маршрути, якими ми мандрували. Пригадую, як ми припливли до Новоросійська. Дорогою нас бомбили німці, але все обійшлося. Ми мали у супроводі катери та підводний човен. Уже під самим Новоросійськом у човні пробило великі діри, пішла вода, але ми врятувалися.
Потім нас відправили під Сталінград у станицю Яловлінську. За службу в цій місцевості мені дали почесну медаль учасника бойових дій. Тут я почала працювати в госпіталі, щоби бути біля чоловіка. Усіх важкохворих заховали у великій церкві. Ніколи не забуду, як несподівано починали свою атаку німецькі пілоти. Хворі розуміли, що церкву можуть розбомбити і вони загинуть, а тому виповзали на вулицю. Німці відлітали, а хворі вже не мали сил повернутися до церкви: хтось був без рук, хтось без ніг. Ми з дівчатами носили їх назад до притулку. Вони були дуже важкими!
– Але це було не страшно. Найстрашніше, як нас посадили на пароплав і горіла річка Волга, – каже Віра Степанівна. –Увіть, пливемо Волгою, а вона… горить! Наші везли нафту, але німці розбомбили і вона розлилася річкою! Далі госпіталь евакуювали до Башкирії. Чому так далеко? Наші поранені були такими важкими, що всі розуміли – на фронт вони більше не потраплять.
Мій чоловік одужав і 14 листопада 1941 року пішов воювати і загинув. А я залишилась із 10-місячною дитиною. Так, у 21 рік я стала вдовою і більше не виходила заміж – так любила свого чоловіка…
"Поїзд від’їжджає з офіцерами, а з ними і моя дитина…"
– У госпіталі мені було дуже важко, – каже далі Віра Степанівна. – Нам майже не давали їсти і моя донечка Галина дуже голодувала. Пригадую, принесуть у госпіталь казан із супом і дають усім по тарілці. Один поранений сховає тарілку супу і потім віддасть мені, щоби я нагодувала дитину. Якось старший офіцер сказав мені, що збирається виписуватися і може забрати і мою донечку. Обіцяв довезти її до моєї сестри. Він був здоровий, але через поранену руку більше не міг стріляти.
Я наважилася і… віддала дитину. І досі перед очима картина:
від’їжджає потяг, а в ньому офіцери і моя донечка. Як вона плакала! Я заскочила до поїзда, щоби трішки приголубити свою кровинку, але мене відразу зсадили. Офіцери ж давали дитині хліба з медом, щоби вона не плакала.
Звістки про дитину довго не було, а горем поділитися ні з ким не могла. Через декілька місяців мені написала сестра: "Дитина у нас. Все добре".
Вибратися із госпіталю мені також допоміг військовий. Не раз бувало крикну: "Однорукі, за мною!" – і всі підходять на перев’язку. А москвич Борис завжди підходив останнім, щоби поговорити зі мною. Якось каже, що виписується і забере мене. Він змусив мене написати заяву, в якій я просила звільнення за власним бажанням. Із тією заявою він пішов до головного лікаря. Про що говорили, не знаю, але мене відпустили! Борис хотів, щоби я стала його дружиною, але я відмовилася.
Коли приїхала до сестри, спершу дитина мене не впізнала, але незабаром звикла.
До Чернівців я переїхала 1946 року, де вже жили сестра з чоловіком. Тут я два роки пропрацювала у дитячій лікарні. Потім відкрили онкологічний диспансер і мене запросили старшою медсестрою. Ми працювали на Федьковича, 42. А 1961 року переїхали на Червоноармійську, де трудилася до пенсії.
Зараз я проводжу свій час цікаво. Назбираю гарних іграшок, віднесу їх до школи і розповідаю там дітям про свої "пригоди". Діти слухають уважно, на свята провідують мене і завжди радіють подарункам, так само, як колись моя Галина раділа маленькій тканинній ляльці, зробленій мною вручну.
– Медалі та ордени Віри Степанівни – це знахідка для музею, – каже старший науковий співробітник відділу новітньої історії Чернівецького краєзнавчого музею Таїсія РУДИК. – Ми вперше отримуємо у свої фонди речі медиків, якій пройшли нелегке життя у військових госпіталях.


Ордени
і медалі,
які передано краєзнавчому музею
1. Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985 р.).
2. Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999 р.).
3. Медаль Жукова, присвячена вшануванню подвигів захисників СРСР у ІІ світовій війні (1998 р.).
4. Медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1946 р.).
5. Пам’ятний знак "50 років визволення України" (1995 р.).
6. Медаль "Захиснику Вітчизни" (1999 р.).
7. Медаль "60 років визволення України від фашистських загарбників" (2004 р., указ Президента України).
8. Ювілейна медаль "50 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1995 р.).
9. Медаль "60 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (2005 р.).
10. Медаль "Трудова доблесть" (1971 р.).
11. Ювілейна медаль "За доблесну працю" (1970 р.).
12. Ювілейна медаль "30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1976 р.).
13. Знак "25 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1965 р.)
14. Медаль "Ветеран праці" (1979 р.).
15. Медаль "Ударник комуністичної праці" (1969 р.).
16. Ювілейна медаль "70 років Збройних сил СССР" (1988 р.).
17. Ювілейна медаль "40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1985 р.).

Редактор: admin
25-01-2008, 11:54
Коментарів 0 Переглядів 2 251

Теги -

Художник Іван Салевич задонатив Віолетті суму на цілий дрон-камікадзе

За вчинене фігуранту загрожує до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
• Новини партнерів
купити айфон 15 у Львові, ціни в Україні



Чому про гуманітарні швидкі допомоги з Італії мовчать фігуранти справи?

Швидкі допомоги нібито направили на фронт, але доказів цьому ніхто не хоче надавати
ВІДЕО Переглянути все відео

Живуть весело, дружно й ніколи не сваряться

"Країна Мрій" – це справжня казкова територія з сучасними атракціонами на будь-який смак. Тут є багато цікавого: велика батутна арена, лазертаг, лабіринт, інтерактив, ніндзя-парк, тарзанка та багато іншого. Для наймолодших гостей є спеціальна дитяча зона з атракціонами, адаптованими до їхнього віку.

Alterra School – це територія іншого навчання. Тут поєднуються академічні студії з проєктною діяльністю. Цінностями школи є демократичний підхід, екологічність та практичність. Тьютори школи здійснюють індивідуальний супровід кожної дитини. Допомагають школярам ставити цілі та досягати їх. Сприяють розвитку емоційного інтелекту та формуванню так званих soft skills у дітей.

Втомлюєтеся від нудного перебування в чергах для проходження медичного огляду? Ми маємо для вас відмінну новину! Тепер у Чернівцях доступна нова послуга - медичний огляд, який займе менше 30 хвилин!