Авто | Нерухомість |
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Радіо | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Чернівчанка Віра Дяченко має понад 20 медалей, три ордени. Жінка все життя працювала у військових госпіталях. Служила в Новоросійську, Казахстані, Сталінграді, Башкирії. А нещодавно бабуся зібрала свої нагороди і передала їх до Чернівецького краєзнавчого музею. Навіщо? "Щоби люди знали про жахіття війни і про вклад у неї медиків, життя яких пройшло у військових госпіталях", – пояснює 87-річна Віра Степанівна.
– Сама я родом із Дніпропетровської області, – каже Віра ДЯЧЕНКО. – Народилася 1921 року. Після школи три роки навчалася у Дніпропетровському фельдшерському технікумі. А вже 1939 року мене призвали до Червоної Армії. Все життя працювала у військових госпіталях. В Одесі познайомилася із чоловіком, Федором Метлюхом.
Коли почалася війна, чоловік пішов на фронт, а мене відпустили в декрет, бо була вагітна. Чоловіка чекала кожного дня в нашому будинку, де нікого не було, – всі сховалися у катакомбах. Накриюся шинеллю і виглядаю його. А потім все-таки з будинку мене забрали у сховище – у військову частину на аеродромі. Саме тут я дізналася, що мій чоловік поранений лежить у військовому госпіталі, неподалік аеродрому. Тут я доглядала за коханим кожного дня, не відходила від нього ні на крок.
"Усіх важкохворих заховали у великій церкві"
Якось мене викликали у політвідділ і кажуть, що госпіталь треба евакуювати в інше місто, бо Одеса оточена. Мені ж пропонували повернутися до Дніпропетровської області. Але я сказала, що чоловіка не покину, а тому поїхала разом з госпіталем. Важко пригадати усі маршрути, якими ми мандрували. Пригадую, як ми припливли до Новоросійська. Дорогою нас бомбили німці, але все обійшлося. Ми мали у супроводі катери та підводний човен. Уже під самим Новоросійськом у човні пробило великі діри, пішла вода, але ми врятувалися.
Потім нас відправили під Сталінград у станицю Яловлінську. За службу в цій місцевості мені дали почесну медаль учасника бойових дій. Тут я почала працювати в госпіталі, щоби бути біля чоловіка. Усіх важкохворих заховали у великій церкві. Ніколи не забуду, як несподівано починали свою атаку німецькі пілоти. Хворі розуміли, що церкву можуть розбомбити і вони загинуть, а тому виповзали на вулицю. Німці відлітали, а хворі вже не мали сил повернутися до церкви: хтось був без рук, хтось без ніг. Ми з дівчатами носили їх назад до притулку. Вони були дуже важкими!
– Але це було не страшно. Найстрашніше, як нас посадили на пароплав і горіла річка Волга, – каже Віра Степанівна. –Увіть, пливемо Волгою, а вона… горить! Наші везли нафту, але німці розбомбили і вона розлилася річкою! Далі госпіталь евакуювали до Башкирії. Чому так далеко? Наші поранені були такими важкими, що всі розуміли – на фронт вони більше не потраплять.
Мій чоловік одужав і 14 листопада 1941 року пішов воювати і загинув. А я залишилась із 10-місячною дитиною. Так, у 21 рік я стала вдовою і більше не виходила заміж – так любила свого чоловіка…
"Поїзд від’їжджає з офіцерами, а з ними і моя дитина…"
– У госпіталі мені було дуже важко, – каже далі Віра Степанівна. – Нам майже не давали їсти і моя донечка Галина дуже голодувала. Пригадую, принесуть у госпіталь казан із супом і дають усім по тарілці. Один поранений сховає тарілку супу і потім віддасть мені, щоби я нагодувала дитину. Якось старший офіцер сказав мені, що збирається виписуватися і може забрати і мою донечку. Обіцяв довезти її до моєї сестри. Він був здоровий, але через поранену руку більше не міг стріляти.
Я наважилася і… віддала дитину. І досі перед очима картина:
від’їжджає потяг, а в ньому офіцери і моя донечка. Як вона плакала! Я заскочила до поїзда, щоби трішки приголубити свою кровинку, але мене відразу зсадили. Офіцери ж давали дитині хліба з медом, щоби вона не плакала.
Звістки про дитину довго не було, а горем поділитися ні з ким не могла. Через декілька місяців мені написала сестра: "Дитина у нас. Все добре".
Вибратися із госпіталю мені також допоміг військовий. Не раз бувало крикну: "Однорукі, за мною!" – і всі підходять на перев’язку. А москвич Борис завжди підходив останнім, щоби поговорити зі мною. Якось каже, що виписується і забере мене. Він змусив мене написати заяву, в якій я просила звільнення за власним бажанням. Із тією заявою він пішов до головного лікаря. Про що говорили, не знаю, але мене відпустили! Борис хотів, щоби я стала його дружиною, але я відмовилася.
Коли приїхала до сестри, спершу дитина мене не впізнала, але незабаром звикла.
До Чернівців я переїхала 1946 року, де вже жили сестра з чоловіком. Тут я два роки пропрацювала у дитячій лікарні. Потім відкрили онкологічний диспансер і мене запросили старшою медсестрою. Ми працювали на Федьковича, 42. А 1961 року переїхали на Червоноармійську, де трудилася до пенсії.
Зараз я проводжу свій час цікаво. Назбираю гарних іграшок, віднесу їх до школи і розповідаю там дітям про свої "пригоди". Діти слухають уважно, на свята провідують мене і завжди радіють подарункам, так само, як колись моя Галина раділа маленькій тканинній ляльці, зробленій мною вручну.
– Медалі та ордени Віри Степанівни – це знахідка для музею, – каже старший науковий співробітник відділу новітньої історії Чернівецького краєзнавчого музею Таїсія РУДИК. – Ми вперше отримуємо у свої фонди речі медиків, якій пройшли нелегке життя у військових госпіталях.


Ордени
і медалі,
які передано краєзнавчому музею
1. Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня (1985 р.).
2. Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999 р.).
3. Медаль Жукова, присвячена вшануванню подвигів захисників СРСР у ІІ світовій війні (1998 р.).
4. Медаль "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1946 р.).
5. Пам’ятний знак "50 років визволення України" (1995 р.).
6. Медаль "Захиснику Вітчизни" (1999 р.).
7. Медаль "60 років визволення України від фашистських загарбників" (2004 р., указ Президента України).
8. Ювілейна медаль "50 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1995 р.).
9. Медаль "60 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (2005 р.).
10. Медаль "Трудова доблесть" (1971 р.).
11. Ювілейна медаль "За доблесну працю" (1970 р.).
12. Ювілейна медаль "30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1976 р.).
13. Знак "25 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1965 р.)
14. Медаль "Ветеран праці" (1979 р.).
15. Медаль "Ударник комуністичної праці" (1969 р.).
16. Ювілейна медаль "70 років Збройних сил СССР" (1988 р.).
17. Ювілейна медаль "40 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945" (1985 р.).

Автор: admin

Рейтинг:
(голосів: 1)
25-01-2008, 11:54
Коментарів 0 Переглядів 2103

Теги -
Коронавірус не відступає: сьогодні на Буковині знову виявили значну кількість нових хворих
Назвали нову кількість буковинців, у яких сьогодні виявили коронавірусну хворобу COVID-19
У центрі Чернівців силовики «навідались» до ресторану, який працював попри карантин
Заклад напередодні запрошував відвідувачів на "гала-вечерю", проте не врахував, що це заборонено "червоною" зоною
Буковина залишається у «червоній» зоні – МОЗ
Міністерство охорони здоров’я оновило карантинне зонування регіонів України
Популярне Коментують
• Новини партнерів












«Нехай випробують вакцину депутати і міністри» Блог Надії Будної
Минулого вівторка до мене зателефонувала знайома і запитала, чи буду я вакцинуватися від коронавірусу
Чогось славна Садагура зажурилася Блог Ярослава Волощука
Цього року минає 250 років від часу заснування монетного двору в Садгорі
«Люди їхали з шуфлями в машинах...» Блог Анни Семьонової
Останні два тижні в місті панувала негода
загрузка...
Як можна набути лікарського досвіду і автоматизувати роботу: у Чернівцях запустили круту онлайн-платформу для стоматологів і зубних техніків!*

Інтернет-ресурс VRDSLAB для стоматологів і зубних техніків функціонує у Чернівцях уже 6 місяців і дає можливість молодим стоматологам здобувати досвід, а досвідченим лікарям і зубним технікам максимально автоматизувати свою роботу.
Ритуальні послуги у Чернівцях. Що робити і куди звертатися, коли вас спіткало горе?*

Стикнулися із болючою втратою близької людини? Зверніться у ритуальне бюро "Чорний тюльпан".
«АТБ»  для тебе: чому покупки в магазинах найбільшої української мережі завжди вигідні*

Вартість будь-якого товару в магазинах "АТБ" нижча за середньоринкову на 10–15%, а постійні акції ("Товар тижня", "Товар дня" тощо) дозволяють економити на покупках до 40–50%.
Як підготуватися до ЗНО з англійської мови якісно та вчасно? Як батьки можуть допомогти своїм дітям?*

Підготовка до ЗНО з англійської мови має бути послідовною і систематичною.
Сонячні кіловати посеред обійстя: реалізація сонячного проєкту у с. Топорівці*

Сонячну електростанцію потужністю 36,72 кВт ввели в експлуатацію у грудні 2020 року.
Медичний центр Altero: у вас завжди є вибір!*

Чуйність, розуміння, чесність та право вибору пацієнта – філософія Altero.
Чи потрібно заїздити на СТО взимку? У Шинному центрі "ReZinka" розповіли про причини ДТП і як їм запобігти!*

Як же вберегтися від ДТП та від чого залежить справність автомобіля у зимовий період, розповіли фахівці шинного центру ReZinka.
Нові магазини та нові можливості: цьогоріч «АТБ»  дивуватиме мешканців Буковини*

Наразі маємо нові можливості та чекаємо від "АТБ" приємних новин.