Днями святкує 70-річчя доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри оптоелектроніки Леонід Косяченко. Та якщо ви один із трьох тисяч його колишніх студентів (а серед них – і нинішній ректор ЧНУ Степан Мельничук та інші відомі люди) і вирішили його привітати – будете розчаровані, бо Леонід Андрійович у свій день народження поїхав до Чехії, де заїде і до міста Брно. Там живе керівник відомого на увесь світ оркестру Густав Бром. Бо Леонід Косяченко, як людина, котра заснувала сорок років тому в нашому університеті ЕМО (естрадний молодіжний оркестр), що грав джаз, просто не могла вчинити інакше. Соня Ротар стала Ротару у ЕМО
– Маловідомий факт, але саме у вашому колективі починала майбутня зірка Софія Ротару. Що ж то був за ЕМО, який грав джаз…
– Естрадний молодіжний оркестр при університеті я організував у 60-х роках. То був біг-бенд. Я завжди любив джаз. Грав на трубі, хоча музичної освіти не мав. Нотну грамоту освоїв самотужки. Дуже цікавився аранжуванням і вдома, під гітару, прослуховуючи записи видатних музикантів, розписував інструментальні партії для нашого оркестру. Усього було 15 чудових музикантів. На трубі грав Авраам Фельдер (Аркадій Агашкін), який нині входить до десятки кращих трубачів світу.
Грав в ЕМО на трубі і Анатолій Євдокименко – мій дипломник, який потім працював старшим лаборантом на кафедрі. Саме він привів якось на репетицію юну Соню Ротар, саме так – псевдонім Софія Ротару у неї з’явився вже у нашому колективі. Вона вже тоді була зіркою – повернулася із перемогою із Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Болгарії. Спочатку були сумніви, адже вона виконувала народні пісні, але спробувала й виступала у нас декілька років. У нас співала естрадні пісні, джаз. Репетиції тривали до ночі.
На концертах у першому відділенні обов’язково виконували українські пісні, у другому – джаз. З програмою я ходив до відділу культури, де інспектор уважно все вивчав: "А це що за німецьке прізвище, це не якийсь фашист чи ще, не дай Боже, щось?"
Джаз тоді називали поклонінням перед Заходом, і це дуже приваблювало молодь. Зали були переповненими.
– Розповідають, до вас прибігав Ян Табачник, якого ви навчали нотній грамоті…
– Так. Але тоді ми не уявляли Яшу Табачника з його акордеоном у джазовому оркестрі. Через роки його запитав: "Пам’ятаєш, ми тебе проганяли з акордеоном?" Він засміявся: "І правильно робили".
– Куди ж подівся ЕМО?
– Якось поїхали на універсіаду, де серед учасників була група з Мукачевого, яка копіювала "Бітлз". Вони вчотирьох з гітарами мали шалений успіх. Ми зрозуміли, що нам з ними не тягатися: та музика не вимагала багатогодинних репетицій, як наша. А останньою крапкою стало те, що у мене після концерту вкрали трубу.
– За майже десятирічну історію ЕМО веселих історій багато було?
– Різне бувало. Якось перед концертом на честь 50-річчя Великої Жовтневої революції зникла ведуча. Знайшли ми її аж у підвалі, де зазвичай розігрувалися. Стоїть бліда. "У чому справа?" – запитуємо. "Я нє могу проізнєсті слово пя-ті-дє-ся-ті-лєтіє"…
А якось під Давидом Кацом розвалився стілець під час виступу. Він упав на бік і продовжував грати на саксофоні. Коли ми його запитали згодом, чому він продовжував грати, відповів: "Мені здавалося, що коли я буду продовжувати грати, мого падіння зі стільця ніхто не помітить".
– Хто ще, окрім молоді, був поціновувачем джазу?
– Поціновувачі джазу були. Тодішній ректор університету Леутський був таким суворим, а завжди сидів у перших рядах. Пригадую, пошили ми нові концертні костюми: чорні вузькі штани, біла сорочка і червоні вельветові піджаки. Коли відповідальний з парткому подивився, каже: "Що це?! Нехай ректор подивиться". Заштовхнули мене з піджаком у його кабінет. Він подивився: "Одягніть! …Ну, я би цього не одягнув, а вам у ньому чудово…" Він підтримував нас – гроші виділяли на інструменти, пюпітри…
У ректора ЧНУ приймав іспит
– Потім пішло академічне життя академічного вченого…
– Пригадую, коли я виступав, мене представляли так: "У вільний від музики час займається наукою". Я тоді був вже кандидатом наук. З 1970 року був завідувачем кафедри експериментальної фізики. Згодом захистив докторську дисертацію, 1984 року очолив кафедру оптоелектроніки, якою керую досі. Основи електроніки я прочитав за 40 років понад трьом тисячам студентів, а ще – спецкурси... Ректор Степан Мельничук каже: "Ви ж у мене приймали вступний іспит, пам’ятаєте?" Я не пригадую. Думаю: "Що це таке, я геть постарів, якщо я у Мельничука приймав іспит?". Декан у мене вчився.
Цілий семестр працював у всесвітньо відомому Берлінському технічному університеті. Це колишня вища школа, де працював Ейнштейн. Я там доповідав кожні два тижні на семінарах. "Це ж інша тематика, як вам це вдається?" – дивувалися. Мене цікавлять різні аспекти фізики напівпровідників, а у них більш звужена освіта. Добре це чи погано…
Виступав із доповіддю в Оксфорді по гарячих електронах як співавтор, півсвіту об’їздив на міжнародні конференції, зокрема в Японії, Італії, Західному Берліні, Франції. Мав аспіранта з Китаю, який захищав кандидатську дисертацію і у нас, а коли повернувся додому, став одразу директором інституту. Ми і досі тісно співпрацюємо, я декілька разів був у Китаї на запрошення директора Інституту оптоелектроніки КНР.
– А трубу ви купили собі?
– Ні. Музика вимагає систематичних занять. А музику я слухаю.. Класичну, джаз.
70 років – це…
-…невесела подія. Чесно скажу. Але я вийшов на новий рівень у науці, я цим пишаюся. Живу, націлений на майбутнє. Зараз зосереджуюся на програмі європейського рівня. Це – дуже перспективний проект, у якому братимуть участь вчені з Німеччини, Греції, Іспанії, України, Білорусі, Латвії. Ми зможемо здійснити цікаві дослідження, а також купити дороге і таке потрібне і науковцям, і студентам обладнання, оновити комп’ютерний парк. Цим я пишаюся. Також – публікаціями найвищого рівня. Зараз у нас виходить серія спільних публікацій із вченими з Японії. Ми співпрацюємо давно, а минулого місяця зустрілися на конференції в Чернівцях, і знову – нові ідеї і плани. Пишаюся своїми учнями і сім’єю. Мій надійний тил – дружина і доньки, обидві – також фізики. Радію чотирьом своїм онукам. Старший онук вчиться в аспірантурі, молодшому лише рочок – династія живе.
