%0%Нонна дванадцять років займається вишуканим рукоділлям. У її руках оживають старовинні види мережив. За горнятком запашної кави із корицею ми поговорили про мережива та примхи моди...
"Мереживо – найкращий аксесуар до маленького чорного плаття"
– Нонно, де пізнали таємницю старовинного плетива?
– Років п’ятнадцять тому я познайомилася з Вікторією Скупченко, яка робить такі мережива. На той час вона вже мала колекцію. Її роботи виставляли в Італії, Франції. У нашій із чоловіком квартирі також були імпровізовані виставки. До нас приходили люди, щоби побачити її праці. Пані Вікторія почала вчити мене вишуканого рукоділля.
– І яке мереживо вам припало до смаку?
– Рідкісний вид мережива – фантазійна переробка старовинних венеційських мережив. Це рукоділля містить у собі елементи ірландського та венеційського мотивів. Ірландське мереживо було відоме тим, що робилося із тасьми, яку до середини ХІХ століття ще офіційно виготовляли мануфактури Англії. Нині цієї
тасьми немає, але є схожі елементи. Я змушена крючечком номер нуль плести тасьму. Це надзвичайно трудомістка праця.
Робота розпочинається із малювання узору на тканині. Контури невеличкого комірця вимагають шість-сім годин роботи. Потім починаю виготовляти внутрішні орнаменти. Готову працю перу, підкрохмалюю і гострим лезом відділяю готове мереживо від тканини.
– Вид вашого мережива досить давній...
– Воно давнє і рідкісне – в жодній енциклопедії не знайшла про нього згадки. Саме тому я вирішила написати власну книгу, яка вже майже готова до друку. В ній я ретельно досліджую історію мережива. Венеційські мотиви такого плетива згадуються у книзі знаменитого Фрідріха Шоннера. Орнаментами таких мережив захоплювалися знамениті ювеліри Бенвенуто Челліні та Чезаре Вечелліо. Знатні особи видавали альбоми зі зразками мережив. Один комірець, сплетений за цією системою із відповідних ниток, міг коштувати половину села разом із селянами. Їх носили королеви, і вони зберігаються у музеях.
– А які нитки використовуєте?
– Можна робити мереживо з різних видів ниток. Колись мені привозили пряжу з Румунії, а зараз вона продається і в Чернівцях. Подобаються нитки типу "французькі блонди". Лишень шкода, що вони не білі, а кремові. Я їх відбілюю, бо чорне плаття люблю прикрашати білим мереживом. Якось через відбілювання зіпсувала серветку, над якою працювала чотири місяці.
– Ваші праці мають різні орнаменти.
– Зараз працюю над роботою, контури якої – це силуети крилець метелика хамелеона, а внутрішнім оздобленням стануть природні орнаменти цього метелика. Це все так складно – треба обдумати гармонійне поєднання синього, жовтого кольорів....
– Такі роботи – гарна настінна декорація. А що пропонуєте для одягу?
– Мереживо – неймовірний аксесуар! Влітку мені подобаються такі оздоби, як мереживні троянди. Також дуже гарно виглядають плетені лілії та нарциси.
Для ділового костюма такі прикраси не використовую. А ось для маленького чорного плаття – це саме те! Ця сукня, розроблена ще 1929 року Коко Шанель, справжній подарунок для любительок мереживних аксесуарів...
"Написала листа
Славі Зайцеву"
– У вас цінна колекція книг, зокрема, бачу енциклопедії моди.
– Так. Беру в руки книгу про історію моди, переглядаю усілякі вишукані вбрання і відчуваю особливий шарм різних епох. З модою і фантазією мені якось так вишукано живеться! Колись працювала на замовлення, і мої мережива розкуповували так швидко, неначе гарячі смачні пироги.
– Які елементи одягу королівських осіб прикрашали мереживом?
– Прикрашали майже все. Колись навіть були спеціальні чоботи, розширені до верху, щоб в них можна було заправити мережевий дорогий одяг. Це було за часів Людовика ХІV. Чоловіки любили такі прикраси. Але на жаль, із середини ХІХ століття мереживо пішло із чоловічого костюма.
Серед жіночих знатних постатей дорогий презентативний одяг мереживом прикрашала Марія Стюарт. Також жінки прикрашали цим плетивом свої чепчики. Тоді мережива робили із золотої чи срібної тягнутої нитки. Це були часи, коли в мистецтві почали шанувати не золото і коштовне каміння, а рукотворні прикраси.
Мереживо – це засіб зупинити мить. Це обіцянка щастя. Не дивно, що колись не було жодної коронованої особи, яка б не носила мереживо. А на початку ХХ століття мереживо переживало справжній бум. Із нього робили навіть парасольки від сонця.
– Чому ж мереживо втратило свою цінність?
– Його почали виготовляти машини, а таке мереживо вже не вважають витвором мистецтва. Сьогодні плетиво знову у моді. Остання така хвиля була у 80-х. У Феодосії бачила плаття, зроблене звичайним крючком, і воно коштувало понад тисячу гривень. Це при тому, що там кілограм пряжі. Вся суть у роботі!
Я маю вечірнє плаття із люрексу, і мені кажуть, що це витвір
мистецтва. У Москві біля Третьяковської галереї мене зупиняли модниці і питали, з якого дому моди на мені одяг. Я просто усміхалася і відповідала, що з мого. Якось приятельці із Америки подарувала власноруч зроблений комірець. Вона сказала, що відчула себе багатою жінкою, бо у закордонних бутиках, де продають такі речі, фантастичні ціни.
А найдорожчими з весільних суконь є ті, що оздоблені ручним мереживом.
– Чи помічали ви такий одяг у наших жінок-політиків?
– Вже давно не бачила речей із мереживом на наших публічних особах. Сьогодні у журналах багато пишуть про жінок-політиків, яких одягає Луї Вітон. Я б не сказала, що ці речі манять до себе. Мені взагалі здається, що серед усіх модельєрів є один чоловік нормальної орієнтації – віконт Юбер де Живанши. Всі інші? Ми знаємо, хто вони – із цими своїми чорними віялами. Таке відчуття, що вони сприймають жінок, як суперниць. Небагато в наш час і жінок-модельєрів, які кохають по-справжньому. А це так важливо для жінки-митця! Напевно, з-поміж усіх вирізняються лишень Соня Рікель і Дона Каран.
– У вас гарне бачення моди. Чи не думали над створенням власної колекції?
– Я творю окремі мереживні елементи, а тому потрібна співпраця із дизайнером. Керівник Львівського інституту текстильної промисловості запропонувала мені попрацювати з ними, бо вони виготовляють нову колекцію трикотажу. Я відмовилася, бо не хотіла працювати простою вишивальницею над вже кимось запропонованими ідеями. Я написала лист у Дім Моди Слави Зайцева. З ним я ще би погодилася попрацювати. Річ у тім, що я вже бачила в його колекціях мереживні роботи. Вартість одягу відповідна – від 5000 гривень і вище. У листі, який вже готовий до відправки, висловлюю свої пропозиції. Мрію, щоби мереживо було елементом речі, наприклад, фантазійним верхом у сукні, а не просто накладною прикрасою. Не розумію, чому б звичайне літнє плаття із льону не прикрасити мереживними візерунками. На сукні можна зробити дві кишеньки із мережива. Звісно, кишеньки не нашиті, а як суцільний дорогий елемент плаття. Обов’язково треба розробити колекцію з такими елементами, який би дім моди за це не взявся. Секрет в тому, що у людей є ностальгія за ручними оздобами!
– Ви пишете детективні романи. Можливо, є історії про мереживо?
– Працюю над книгою "Шляхи кохання". Події розгортаються навколо колекції старовинних мережив, перший екземпляр якої був зроблений 1787 року маленькою французькою
дівчиною. Вона вийшла заміж за російського хлопця, так поєдналися дві сім’ї. Колекція, перші речі якої були зроблені із золотих та срібних ниток, передається у спадок по жіночій лінії. У сучасної спадкоємиці хтось із близьких на замовлення викрадає цінну колекцію. Жінка наймає детектива і починається розслідування.