Колишній чернівчанин, поет та письменник Ерік Крюков, який тепер мешкає у США, нещодавно відвідав рідне місто. Кореспондент "МБ" зустрівся із паном Еріком та розпитав його про життя за кордоном."Син відмовився одружуватися
з дівчиною, бо вона не знала англійської"
– Як сталося так, що ви покинули Україну?
– 1988 року моя сім’я вирішила виїхати з Радянського Союзу через національне питання: моя мама була єврейкою, а тато українцем. З раннього дитинства я відчував душевне та фізичне приниження. Коли я вчився у п’ятому класі україномовної школи, після уроків на мене чекав увесь клас, і мені доводилося битися з однокласниками через національність моєї мами, а ще через моє ім’я – воно має німецьке походження. Після смерті мами я отримав виклик з Ізраїлю, і ми з дружиною та сином виїхали з п’ятьма валізами з Чернівців. Півтора року жили в Італії, чекаючи дозволу на виїзд до Америки. Після довгих місяців хвилювань нам вдалося виїхати до Америки за робочою візою.
– Скільки років вам знадобилося, аби стати справжнім американцем?
– Усім емігрантам потрібно п’ять років, аби пройти шлях становлення у Штатах. Мені так само знадобилося рівно п’ять років, аби стати американцем. Америка – економічно дуже "розумна" країна. Наприклад, мій син закінчив школу і не хотів далі йти вчитися. Він міг отримувати лише п’ять-шість доларів за годину. Ми з дружиною йому казали: "Ти повинен вчитися. Будеш вчитися – отримуватимеш більше". Він послухався і зараз працює інженером-програмістом. Нещодавно він приїжджав на Буковину і хотів одружитися з дівчиною з Кіцманя. Він запитав її, чи хоче вона жити з ним в Америці. Вона хотіла, але мови не знала. Тоді син вирішив, що якщо вона у свої 25 років не спромоглася вивчити бодай елементарних слів англійською, їй нічого робити в Штатах. В Америці досі дивуються, як людина може весь день витратити на те, аби стояти біля корови, коли та пасеться. Невже не можна створити фірми чи спільні товариства і перетворити сільське господарство у цивілізований бізнес? Чому б у селах не організувати, наприклад, завод з виготовлення консервованих вишень. В Америці за баночку вишні просять п’ять-десять доларів, адже там цих фруктів немає. Я впевнений, що вишні з України купували б не тільки в Америці.
"У Білла Гейтса вставляв диски
у конверти"
– З якими труднощами зіткнулися, коли приїхали?
– Я відкривав бізнеси, працював на власників фірм, намагався зрозуміти країну, в якій живу. Коли приїхав в Америку, у мене був друг. Він хотів одразу розбагатіти. А швидко розбагатіти можна лише за допомогою обману. Чоловік був добрим механіком. Почав ремонтувати машини і продавати їх без сплати податку. Оформлював машину покупцеві як дарчу. За рік він продав 36 машин. А в американському законодавстві за рік можна подарувати не більше чотирьох машин. Його затримали і посадили до в’язниці. А мені для початку порадили скористатися кредитами. Спочатку взяв у кредит комп’ютер, потім – автомобіль. Щомісяця я справно сплачував від 300 до 500 доларів. Недоїдав, але першого числа кожного місяця перераховував гроші. Кредитори довіряли мені, тому дозволили придбати житло в Орландо (штат Флорида).
– Напевно, змінювали безліч робіт, перш ніж облаштували своє життя...
– У Сіетлі я працював у школі, на фабриці з виготовлення піаніно тощо. Працював у корпорації Білла Гейтса. Вставляв диски в конверти. Головне завдання було – не заснути. Заняття дуже монотонне. Дозволялося розмовляти, слухати музику, аби лишень не спати. Білл Гейтс годував усіх працівників безкоштовними обідами. Якщо ти посередній інженер, роботу знайти важко. Зате просту малооплачувану роботу знайти легко. У Флориді – навпаки. Через велику кількість
мексиканців і кубинців звичайну роботу знайти важко. Зате тут цінуються інтелектуальні професії, які вимагають вищої освіти.
"Тут не встиг зареєструвати бізнес – як вже біжить чиновник і вимагає грошей"
– Чим зараз займаєтеся?
– Нещодавно продав бізнес. Останнє, чим займався, була перукарня. Зараз хочу організувати бізнес в Україні. Але це зробити дуже важко, тому що влада сприймає підприємництво як засіб забезпечення свого існування. Якщо ти хочеш придбати готель, то влада змушує тебе обкласти плиткою тротуар ще за кілометр від готелю. А благоустроєм, до речі, повинна займатися сама влада. За що їй тоді громадяни сплачують податки? Якщо ти хочеш щось подібне організувати в Америці, влада за облаштування території довкола знімає частину податку. Коли почав займатися бізнесом у Штатах, мені дали декілька місяців на "розкрутку". А в Україні ще не встиг зареєструвати своє підприємство – як до тебе вже прибігає чиновник і вимагає грошей.
– А чим саме хотіли би займатися в Україні?
– Хотів би продавати будівельні матеріали. Для мене – нонсенс той факт, що мастило для автомобіля тут коштує майже сто гривень. В Америці цього мастила бери вагон та ще маленький возик. Воно коштує щонайбільше долар, а тут аж 20! Якщо мені вдасться тримати вид на прожиття в Україні, тоді я зможу завозити це мастило по 60 центів з Америки і продавати його тут за значно меншими цінами. Тим паче, що в Америці мастила якісніші.
– А як в Америці з політикою?
– У нас також буває таке, що коли хтось хоче потрапити до сенату, платить людям гроші. За нього голосують або тримають гасла. Але у нас, коли заходиш у кабінку для голосування, ти повинен розуміти, за кого голосуєш. Треба запитати себе, яку роботу здійснював кандидат у певному напрямку, як він розглядає питання про щорічне підвищення цін, оплати праці тощо. Мене не цікавить його прізвище, а те, що він хоче і зможе зробити. В Україні стільки політичних партій, що голову можна зламати.
