У Кам’янці Глибоцького району з’явилися справжні німецькі підприємці. Позаминулого року вони взяли в оренду 100 гектарів землі поблизу Глибокої, що була неораною років п’ять.
А днями в село на комфортабельному бусі з Німеччини приїхало троє німців-туристів – Вальтер Ленке, Клаус Фікеншер та Гейнц Клейштен, яким цікаво було подивитися, як працюють їхні співвітчизники на Буковині, а заодно познайомитися з нашим краєм.
На третій (останній) день свого перебування в селі німці хотіли побачити наш край.
Німецькою я володію сяк-так, але коли поспілкувався з Клаусом, він сказав: "Гут, морген, тобто, добре, завтра, екскурсіон".
Я ж згадав, що маю добрих знайомих у Красноїльську Сторожинецького району. До війни там жило чимало німців, тож ми взяли курс на Сторожинець, а згодом – на Красноїльськ в місцину Кошуя до Королівського водоспаду – пам’ятки природи. Дуже здивувалися гості, коли побачили лісовозного трактора, який ремонтували робітники.
– Такий багатий край, такі ліси. Чому така стара техніка для заготівлі лісу і такий поганий автобан? – питав мене Клаус. Я не знав, що йому відповісти.
Нашим гідом у Красноїльську був лісничий Лаурського лісництва Георгій Істратій.
Німців дуже вразила краса довколишніх лісів, невеликий ставок та місце відпочинку біля ставка.
– Гут, зер шон, натурал, – говорили мандрівники, а коли попили води, яка подається з гори дерев’яним жолобом, то сказали, що такої води ще не пили.
Та ще більше їх вразило, коли ми їхали Бухарестською дорогою і лісник розказав, що тут колись жили німці. Побачили вони й церкву, яка колись була німецькою "кірхою", та зраділи, що споруда збереглася і служить громаді.
Здивували німців також культові споруди різних релігійних конфесій та оригінальні покрівлі на капличках. Я їм пояснив, що все це зроблено місцевими умільцями.
– Оригінал, зер шон, – відповіли вони.
На околиці села Чудей, посеред лісу, на чималій галявині колись жили німці. Нині збереглася лише одна хата. Німці, коли виїжджали перед війною на батьківщину, подарували цю хату місцевому жителеві з умовою, що він збереже будинок. Новий господар дотримав слова, і будинок стоїть досі.
Я сказав Клаусу, що за 10 хвилин можна приготувати буковинський хліб – мамалигу. Він був здивований, як це так швидко, без мікрохвильової печі, електрики. Та коли чабан при ньому засипав порцію кукурудзяної муки в казан, встановлений на триніжку, і за хвилин вісім-десять на столі парувала золотиста мамалига, Клаус вигукнув: "Маїс, маїс".
Дуже до вподоби німцям були й свіжі будз та вурда.
– Ми ще такого не їли в жодному ресторані, – сказали Гейнц та Вальтер.
– Я обов’язково розкажу про красу Буковини фрау Урсулі, онукам Філіпу та Гобі, дочці Каріні, про гостинність і працьовитість буковинців. Нас кордони не повинні роз’єднувати, – сказав на прощання Клаус.