Ірина Чугай – відома артистка пересувного цирку шапіто та пристрасна любителька тварин. Щоразу, перш ніж приступати до роботи із ними, вона промовляє особливу молитву до володаря звірів, яку їй колись написала одна жінка.
Травмованого пітона відмовилася приспати
Колись Іра дресирувала велетенського п’ятиметрового пітона, вагою 50 кілограмів. Щодня він з’їдав кролика. Іра практикувала з пітоном номер "спіраль": сильно розкручувала його, і він по інерції обвивався навколо неї. Але якось вона так розкрутила пітона, що в нього щось обірвалося всередині. Змія вижила, але не пробачила Ірині і завжди шукала нагоди вкусити її. Двічі їй це вдалося. Після травми пітон вже не здатний був виступати, тому Ірі запропонували його приспати, та жінка відмовилася. Вона прибирала за пітоном і доглядала його аж до смерті. Відтоді більше змій не тримає.
Кошеняті Коці випекли
очі цигарками
Разом із Ірою у її затишному причепному вагончику-кемпінгу живуть четверо котів. Всіх їх господиня підібрала на вулиці: одні самі прибилися, інших підкинули до цирку. Одному із них випекли очі цигарками. Кошеня три дні просиділо під дверима Ірининого вагончика. Незважаючи на протести чоловіка, жінка взяла кошеня і виходила його. Відтоді Кока – вірний приятель і захисник. А відсутність очей не перешкоджає Коці орієнтуватися у просторі.
"Крокодили не такі страшні, як про них думають"
Після невдалого експерименту зі зміями Іра вирішила спробувати себе в ролі дресирувальниці крокодилів. Ці плазуни їй завжди подобалися своєю незворушністю та силою. Жінка вважає їх надзвичайно розумними істотами.
– Я хочу показати людям, що крокодили не такі страшні, як про них думають. Якщо їх відчувати, можна знайти з ними спільну мову, – стверджує Ірина. – Іноді з крокодилами легше порозумітися, ніж з людьми.
Маленький крокодил коштує 400 доларів. Щодня він з’їдає по три телячі серця (а нільському крокодилові більше до вподоби коров’яче вим’я). На тиждень виходить приблизно 100 гривень на харчування. Вважається, що цих рептилій майже неможливо приручити.
Кожен із крокодилів по-своєму цікавий, має свої звички та норов.
Алігатор Тома розумів людську мову
Ірина зворушливо розповідає про алігатора Тому, її улюбленця:
– Такого алігатора більше ніколи не буде, як мій Томочка. Ми розуміли одне одного з півслова. Якось італійці робили рекламу напою "Сhill", і запросили мене з рептилією взяти участь у зйомках. Томі треба було пролізти по гамаку, протягнутому з одного берега річки на інший. Я хвилювалася, щоб алігатор не випав з гамака. Протягли внизу захисну сітку, але виникла ще одна проблема: як він пролізе сіткою із великим дірками? Адже лапи його будуть провалюватися. Ніхто не вірив, що Тома це зробить. Але я нахилилася до нього і попросила: "Томочко, зроби це, пролізь сіткою, бачиш, люди на тебе дивляться". І що ви думаєте? Тома звівся на лапи і чемненько проліз від одного краю гамака до іншого! Вражені італійці аплодували йому. На жаль, невдовзі тварина захворіла та померла.
Іра розповідає, що перед смертю Тома тулився до неї, немов дитина.
Кожен крокодил кусає раз на рік
Коли Ірині принесли нільського напівалігатора дуже рідкісного виду, дресирувальниця відразу зрозуміла, що норов у нього неабиякий. Не відразу вдалося його приручити. Спочатку жінка заходила до його кімнати лише із пластиковим столиком перед собою, що слугував за щит. Цей столик є в Ірини й досі, вона його береже як реліквію. Він весь усіяний слідами від зубів крокодила. Якось, коли Ірина виступала з ним, на хвилинку затримала руку на відстані, досяжній для тварини. Крокодил відразу ж скористався її неуважністю і схопив за два пальці, мотаючи головою.
– Першою моєю думкою було, чи зможуть лікарі пришити мені відірвані пальці, – каже Іра. – Якби я опиралася нападникові, він би обов’язково відірвав пальці. Але я незворушно стояла і дивилася йому в очі. Єля (так звуть алігатора) наче відчув, хто перед ним, і відпустив мою руку. Відтоді ми знайшли з ним спільну мову. Загалом кожен крокодил обов’язково кусає мене принаймні раз на рік. Це, зазвичай, трапляється тоді, коли я у поганому настрої або хочу від них надто багато. Їхні укуси – це попередження, щоб я пам’ятала, що переді мною – крокодил, а не кошеня.
А от крокодил Безька, незважаючи на свій грізний вигляд, насправді, дуже ніжний. Він не любить зайвого гамору, не терпить насилля, а для того, щоби він виконав номер, його треба погладити. Це – найбільший плазун із семи Ірининих вихованців.
У цирку під загрозою лише дресирувальник
Номер із крокодилами – дуже небезпечний. Під час його виконання глядачів закликають не відпускати від себе дітей та не фотографувати рептилій – це небезпечно для життя дресирувальника. Під час виступу Ірина повинна бути дуже уважною: крокодил може вдарити її хвостом або вкусити. Дресирувальниця працює тільки у шкіряному одязі та взутті. Вона із вражаючою відважністю цілує кровожерних істот. Наприкінці виступу Ірина виконує "смертельний номер": викликає на сцену глядача-чоловіка і підставляє йому крокодилячу пащу для поцілунку. Нажаханий глядач торкається губами твердої шкіри і втікає на місце, радіючи, що вцілів. Потім рептилії обмотують морду скотчем, і тепер її можуть поцілувати всі охочі. Такий поцілунок, певно, кожен запамятає назавжди...
